Поняття «мета» й «ефективність», безумовно, взаємопов'язані, проте різняться не лише термінологічне, а й за формою та методами досягнення. Ілюстрацією може бути система державних інституцій, яким не вистачає як першого, так і другого видів ефективності. Сьогодні, та й завжди, головною їх проблемою є не висока вартість, хоч цей фактор є важливим і ним варто постійно керуватися при організації державної служби, а проблеми цільової ефективності, якої їм не вистачає. Вона досягається не лише діловими якостями людей, а насамперед правильно поставленими цілями і науково обґрунтованими методами їх досягнення. Як правило, причина - в системах, а не в людях.
Має право на існування і така категорія, як «соціальна ефективність», оскільки суспільна праця, в тому числі управлінська, включає в себе соціальні аспекти. Соціальна ефективність, як і економічна, має певну самостійність і виявляється в якості часткового критерію ефективності суспільної праці. Це очевидно, однак уся складність - у розкритті змісту соціальної ефективності. Певно, потрібно виходити з того, що ефективність як загальна категорія процесу суспільної праці відображає ступінь корисності, який проявляється в її діяльності. І відповідь на питання про існування і зміст соціальної ефективності слід шукати у визначенні соціального змісту трудової діяльності, в тому числі управлінської.
У літературі існує і таке поняття, як «організаційна ефективність». Модель ефективності визначає оптимальну форму взаємозв'язків елементів системи, яка робить її найбільш ефективною в досягненні поставленої мети. Ця модель свідчить про те, що хоч певні функціональні зв'язки (альтернативи) можуть і задовольнити вимоги (потреби) організації, однак деякі з них ефективніші, між інші.
Ефективна діяльність потребує певного ступеня добровільної кооперації, яка недосягнена в умовах примусу (за винятком певних видів роботи).
Нарешті, ефективність, на думку американських дослідників, -це все те, що робить або чим зайнята організація. Організація - це спеціально створене людьми соціальне утворення, внутрішня логіка і мета якого вимагають більшої ефективності, ніж у звичайних утвореннях. У деяких випадках спроби досягти високої ефективності можуть підірвати організацію і перешкоджати їй стати ефективною протягом тривалого періоду. Ефективність встановлює ступінь досягнення організацією поставлених цілей за даних обставин. Однак стрижневим питанням у вивченні ефективності є, швидше, не те, наскільки організація підпорядковує собі, своїй меті, а те, що «за даних обставин настільки близько організаційний розподіл ресурсів відповідає найбільш оптимальним умовам розподілу з огляду на сьогоднішні (реальні, фактичні) цілі, до яких прагне організація».
Економія й ефективність - цінності, які приніс з собою рух наукового менеджменту. Продуктивність, економія, ефективність - його основоположні риси.
За останні десятиріччя увага вчених і практиків управління як у публічній, так і в діловій сферах спрямована на проблему ефективності. В американській літературі з менеджменту зустрічаються два терміни, які можуть бути перекладені як «ефективність». Більшість авторів бачать відмінність між ними, надаючи першому переважно економічного відтінку, а другому - політичного. Під ефективністю розуміють ступінь результативності, з яким мета втілюється в життя, однак є ще таке поняття ефективності, як витрати на одиницю випуску (продукції) або реалізації. Загальне трактування терміна дає Т. Банкі, визначаючи його як здатність людини виконувати певну справу в належний час і в належному місці. Термін найбільше вживається для оцінки діяльності прибуткових організацій. Якщо ж основною метою діяльності організацій або індивідуумів не є отримання прибутку або це завдання не висувається на перший план (наприклад, добровільні організації, сфера послуг та ін.), то зазвичай вживається термін «потрібність».
Американський дослідник проблем ефективності Е. Сабас вважає, що є два її види: дієвість, яку можна підрахувати кількісно і вивести коефіцієнт корисної дії, та ефективність, що має якісний характер і є оцінюючим поняттям. Ці два види ефективності він поклав в основу відособлення політики від адміністрування120. Він також вбачає відмінність між названими термінами, але тільки у спеціальному контексті стосовно діяльності менеджера ділової (промислової) організації. Управлінська діяльність менеджера, пише він, полягає в тому, щоб мати оптимальний результат від наявних у нього матеріальних і людських ресурсів. Це означає «рентабельність» - робити краще те, що вже робиться. Ефективність (рентабельність) передбачає пошук таких можливостей, які дали б змогу отримати додаткові прибутки, створити нові ринки і постійно змінювати економічні характеристики товарів, що виробляються, та існуючих ринків. Ефективність - основа успіху, ефективність - мінімальна умова існування. У. К. Огееп вважає, що термін «ефективність» охоплює розподільну і продуктивну функції. Тому ефективність означає не лише оптимальний розподіл ресурсів, а й раціональне їх використання. Традиційна теорія менеджменту акцентує увагу на продуктивній ефективності. Розподільчу ефективність І. Грін відносить до сфери політики, а продуктивну - до адміністрування (управління).
С. Барнорд, основоположник американської теорії організаційної поведінки, вважає, що термін «ефективність» безпосередньо вказує на саму діяльність і пов'язується з її результатом, тобто з досягненням поставленої мети, а термін «рентабельність» він вживає не у вузькому, а в спеціальному розумінні, наприклад, у звичайній промисловій практиці, де акцент робиться на «затрати - прибуток», а в широкому розумінні характеризує задоволення індивідуальних мотивів. Виміром ефективності виступає досягнення загальної мети.
У сучасних течіях американських наукових досліджень особлива увага приділяється проблемі ефективності не лише «ділової», а й «публічної» адміністрації. Засновники нового напряму намагалися знайти місце для таких цінностей, як ефективність (економічна) й ефективність (дієва) у протиставленні «політиці» й «партійності», які характеризуються «помилковими», навіть морально «шкідливими» цінностями. Здорова система, що ґрунтується на наукових дослідженнях, вільна від політичного втручання.
Серед сучасних теорій публічної адміністрації найбільш поширені антиетатистські теорії, доктрини невтручання в дії ринкових сил. Для них саме вільний ринок є механізмом сортування переможців і тих, хто зазнає поразки в конкуренції, і єдиним шляхом для дієвого соціального прогресу і людської волі. Від держави менеджери вимагають тільки підтримки стабільної фінансової політики і відкритих ринків. Теоретики «публічного вибору» не хотіли б позбутися державного втручання. Ця теорія у 1980-х роках мала серйозний вплив на публічну адміністрацію США на федеральному рівні в її податковій і кредитній політиці. Проте для монетаристів із здоровим глуздом навіть незначне втручання уряду, який намагається виправити кон'юнктуру в економічному відношенні, призводить до ще гірших наслідків, а в політичному - до вияву диктаторства й авторитаризму. Різко негативне ставлення до публічної адміністрації зумовлено тим, що вона не заінтересована в комерційному результаті.
Після 11 вересня 2001 р. і випадків шахрайства у деяких великих корпораціях США у політичних діячів країни змінилося ставлення до ролі держави в суспільстві. Конгрес США виступив фактично за посилення контролюючої ролі державних установ і в приватному секторі економіки. «Білль про чесний бізнес» передбачає створення нового федерального державного органу, який контролюватиме фінансову діяльність американських корпорацій.
У Німеччині парламент прийняв закон про боротьбу з нелегальною діяльністю та «чорною» роботою, які останнім часом почали завдавати великих збитків економіці. Чимало підприємців, використовуючи дешеву нелегальну роботу, створюють некоректну конкуренцію, що загрожує банкрутством багатьом іншим підприємствам. До порушників закону про боротьбу з нелегальною діяльністю і «чорною» роботою застосовуватимуться щонайжорсткіші заходи.
Досвід розвинених держав свідчить, що для прогресу потрібна висока ефективність як «ділового», приватного, так і публічного секторів управлінської діяльності. Загальна управлінська ефективність належить до важливих цінностей суспільства. У кожному із цих секторів головну роль відіграє людина. Публічний сектор може ефективно управляти, а інституційна ефективність може бути досягнута завдяки високій продуктивності саме менеджера. Значною мірою ефективний публічний менеджмент є продуктом позитивної («можу - роблю») поведінки. Ефективні менеджери намагаються зрозуміти, чому відбуваються ті чи інші явища і яким чином ситуацію можна змінити.
Далі ми ще повернемося до цих питань, а тут лише в загальних рисах означили визначення шляхів досягнення управлінської ефективності, що має прогрес суспільства і публічне сприяння, підкресливши, що загальна управлінська ефективність належить до найважливіших еластичних цінностей суспільства. Багато американських авторів висловлюють різні ідеї щодо зміцнення публічної адміністрації. Інші зосереджують увагу на макрорівні - США в сучасному політичному й економічному світовому порядку. При цьому ті й інші не лише високо оцінюють інституційну мікро- або макроефективність, а й спеціально підкреслюють значення індивідуальної управлінської ефективності як основного засобу підвищення продуктивності публічної адміністрації в цілому.
На думку С. Коен, публічний сектор може ефективно управляти, а інституційна ефективність може бути досягнута завдяки високій продуктивності саме менеджера. Значною мірою, підкреслює дослідник, ефективний публічний менеджмент є продуктом позитивної («можу - роблю») поведінки. Ефективні менеджери намагаються зрозуміти, чому проявляються ті чи інші явища і як їх можна змінити. Ряд авторів вважає, що ефективність і неефективність у цій сфері здебільшого політичний характер, однак доцільно, щоб ефективність була однією з багатьох серед конкуруючих цінностей у політичних процесах.
У підсумку ефективність, на думку американських дослідників, є основною метою діяльності адміністративної організації, тобто всього того, що вона робить і чим зайнята, і першочерговим критерієм «хорошого» управління.
Більшість спеціальної літератури, в якій розглядаються проблеми управлінської ефективності, ґрунтується переважно на особистому досвіді або характеристиці особистих якостей, якими володіють «хороші» менеджери, на тому, що вони мають робити, щоб бути ефективними, і якими можуть бути результати їхньої діяльності. П. Друкер пише, що головне в роботі управляючого - її ефективність. Тому треба знати ефективність управляючого. Між ефективністю роботи людини та її розумовими здібностями чи знаннями існує слабка кореляція. Люди з розумом, глибокою проникливістю самі по собі ще не гарантують успіху й дії їх часто-густо бувають на диво неефективними. Багато з них не знають, що всі ці якості можна ефективно реалізувати лише копіткою систематичною працею. Людина, що займається розумовою працею, не виробляє чогось такого, що само по собі є ефективним. Вона «видає» знання, інформацію, ідеї, а не матеріальну продукцію. Тому розумова праця не підлягає кількісному виміру. Не визначається вона й її затратами. Про неї судять за її результатами.
Ефективності, як вважають спеціалісти з менеджменту, треба вчитись. Це практика, практичні навички, яких слід набувати в процесі постійної і копіткої праці. Р. Бгискег виділяє п'ять таких навичок, які треба мати, щоб бути ефективним: 1) організувати свій час, починати не з постановки завдань, а з організації свого часу; 2) зосередити увагу на тому, що можна зробити для того, щоб дієвіше вплинути на діяльність та результати організації, в якій працюєш; 3) спиратися у своїй діяльності на сильні сторони своїх колег і підлеглих і починати з того, що людина може робити, а не з того, що вимагає від неї та чи інша робота; 4) зосереджувати свої зусилля на кількох основних ділянках роботи, тобто на тих, на яких можна отримати високі результати; на виконанні головних справ першочергово; 5) приймати ефективні рішення. Ключ до успіху менеджерів - у тому, що психологи називають потребою в його досягненні, бажанням робити краще й ефективніше, ніж це робилося раніше. Подібна думка не викликає принципових заперечень. Досягнення високої ефективності управління справді значною мірою залежить від особистих і професійних здібностей менеджера. Однак ефективність управлінської діяльності взагалі залежить не тільки і не стільки від особистих якостей менеджера, як від соціального середовища: наукової організованості всіх сторін суспільного життя, планомірності та економічності використання природних, матеріальних, людських та організаційних ресурсів суспільства, національної злагоди і політичної стабільності, від багатьох чинників матеріального, соціально-політичного, організаційно-правового, морально-ідеологічного, психологічного й етичного характеру. У цьому комплексі чинників, які відбивають складну структуру суспільних зв'язків та взаємозалежностей, кожний з них має свою частку, своє призначення.
Визначальними елементами ефективної організаційно-управлінської діяльності є характер взаємовідносин, рушійні сили та процеси прийняття рішень. Активно впливають на зростання ефективності роботи апарату управління систематичний контроль за якістю і строками виконуваної роботи, використання науково обґрунтованих нормативів затрат праці на здійснення конкретних управлінських операцій і норм чисельності управлінських працівників, ефективне використання управлінської техніки, сприйнятливість в опануванні передових прийомів роботи.
Отже, аналіз сучасних поглядів на проблему ефективності управління у розвинених державах дає змогу дійти висновку, що в основі результативності капіталістичної системи управління лежить головний критерій - економічний: «ефективність - показник прибутку», який і зумовлює принципи, форми і методи оптимізації капіталістичної управлінської діяльності. У зв'язку з цим доцільно відзначити і певну концептуальну та методично протилежну строкатість існуючих підходів до проблеми ефективності управління, проте їх об'єднує намагання посилити життєздатність капіталізму і його системи управління, що робиться небезуспішно.
Розв'язання проблеми досягнення високої ефективності управління залежить від багатьох умов (техніко-технологічних, фінансово-економічних, політико-правових, морально-ідеологічних, організаційно-управлінських) та професійно-особистих якостей менеджерів. Саме в процесі управління і пов'язуються всі умови, важелі й засоби досягнення зазначеного завдання. Тому шлях до досягнення високої ефективності будь-якого виду суспільної праці лежить через підвищення ефективності управлінської діяльності.
Свідчення тому - наша дійсність. Сьогодні вже всі визнають, що зруйнування державно-політичної, економічної й соціальної систем було б менш катастрофічним, якби з самого початку створення суверенної України не було допущено помилок у багатьох сферах суспільного життя, передусім в управлінні. Політична нестабільність, невизначеність політичного й економічного курсу розвитку, амбіційні чвари нових лідерів, партій і рухів, відсутність контролю за строками і якістю виконання завдань, різке падіння дисципліни й відповідальності працівників, всезростаюча їх корумпованість і бюрократизація призвели фактично до некерованості економікою та й усім суспільством. Управлінська праця втратила свою суспільну значущість, а її ефективність наблизилась до нульової позначки.
Не може бути високої ефективності суспільного виробництва за поганої організації управлінської праці та низької ефективності управління виробництвом, тому що результати діяльності управлінських працівників реалізуються в праці осіб, що безпосередньо зв'язані з матеріальним виробництвом. Відповідно і рівень продуктивності управлінської праці впливає на загальний рівень продуктивності сукупної праці та ефективність суспільного виробництва. Ось чому підвищення ефективності й якості роботи всіх ланок системи управління, вдосконалення її структури, організації та практичної діяльності є важливими складовими елементами радикального процесу поліпшення якісних характеристик сучасного суспільного розвитку нашої країни. Це особливо наочно виявляється у сфері економіки.
Відомо, що частка управлінських неузгоджень у загальних виробничих втратах за своїми матеріальними наслідками значно більша за втрати від поганої організації праці безпосередньо на робочому місці. А коли врахувати, що продуктивність працівників сфери управління не тільки не зростає, а упродовж останніх років навіть різко зменшилась, як і продуктивність праці робітників, то втрати суспільної праці ще більші. Втрата управління державним сектором виробництва та неефективний вплив на інші структури є одними з головних причин спаду виробництва, який спричиняє зубожіння більшості населення. А коли втрачається керованість основними суспільними процесами, то стан суспільства стає хаотичним, починаються безладдя, катаклізми в усіх сферах людського буття, відкидається будь-яка законність, посилюється конфронтаційність, зростають злочинність, корупція. Важелі управління перехоплюють мафіозні структури. Тому роки так званої реформістської діяльності не тільки втрачені, а й принесли великі збитки менталітету держави й народу України. Ми можемо зберегти країну та її економіку, зупинити руйнівні процеси, тільки радикальним способом поліпшивши організацію і функціонування всієї системи управління, забезпечивши узгоджену роботу всіх управлінських структур у центрі та на місцях.
Нині дедалі більше стає очевидним, що соціально-економічний розвиток можна забезпечити лише за зростаючого використання управлінських ресурсів. Інакше неможливо реалізувати об'єктивні можливості нового суспільства. Шлях до досягнення високої якості й ефективності будь-якого виду соціальної діяльності людини лежить через підвищення ефективності та якості управління. Ось чому різке підвищення якості й ефективності управлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апарату стало важливим політичним, економічним та організаційним завданням сучасного періоду.
Тому, коли ставиться завдання проведення глибоких економічних, політичних і соціальних перетворень, водночас висувається вимога підвищення ефективності та якості управління. Система управління має бути зорієнтована на досягнення поставленої мети в найкоротший строк за найменших витрат матеріальних, фінансових і людських ресурсів, тобто вона має бути ефективною, соціально результативною.
Використана література.
1. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть. — К., 1996.
2. Брегеда А. Ю. Основи політології. — К., 1997.
3. Виборчі технології: 36. матеріалів / Упоряд. В. Ціон. — К.: ТВ НОВИ-НАР, 1998.
4. Галей С, Рутар С. Основи політології. —Львів, 1997.
5. Головатий М. Ф. Політична психологія. — К., 2001.
Страницы: 1, 2
