Поняття та класифікація управлінських рішень. Конфлікти в організації

1.            Поняття управлінського рішення. Класифікація управлінських рішень

Управлінське рішення – результат вибору суб’єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій формі.

Типи управлінських рішень

За функціональним призначенням:

-      планові – стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;

-      організаційні – структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов’язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

-      регулюючі – регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;

-      активізуючі – спрямовані на активізацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;

-      контрольні – стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

За змістом:

-      економічні – спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

-      соціальні – зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

-      технічні – пов’язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо);

-      наукові – стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо).

За характером дій:

-      директивні – потребують обов’язкового виконання;

-      нормативні – служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;

-      методичні – у них дається детальний опис дій, які необхідно виконувати у певній ситуації;

-      рекомендаційні – рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;

-      дозвільні – дозволяють певні дії.

За часом дії:

-      стратегічні – спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5–15 років чи більше);

-      тактичні – стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1–2 роки;

-      оперативні – визначають конкретні заходи, за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів).

За напрямом впливу:

-                            внутрішнього спрямування – спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

-                            зовнішнього спрямування – визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

За способом прийняття:

-        індивідуальні – приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;

-        колегіальні – приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

-        колективні – приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

За рівнем прийняття рішень:

-        організація в цілому – приймаються вищим рівнем менеджменту;

-        структурні підрозділи – приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;

-        функціональні служби – приймаються функціональними менеджерами;

-        окремі працівники – приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

За ступенем ефективності:

-        оптимальні – ставлять за мету вибір найкращого рішення;

-        раціональні – передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

За методами підготовки:

-        креатині – використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв’язання проблеми;

-        евристичні – прийняття рішення через «осяяння»;

-        репродуктивні – використовують відомі й раніше вживані способи розв’язання проблем (відтворюються раніше прийняті рішення).

За ступенем структурованості:

-                            структуровані;

-                            слабо структуровані;

-                            неструктуровані.

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде націлене на ефективне використання ресурсів організації і може бути нею організоване. Воно повинно прийматись особою, що має відповідні повноваження, і відповідати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначного розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців.

2.            Поняття і види груп. Причини та стадії формування

Кожна організація складається з певних груп (колективів), які взаємодіють між собою.

Група – дві або більше особи, які мають спільну мету і для її досягнення взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під їхнім впливом.

За характером зв’язків усередині організації розрізняють формальні і неформальні об’єднання працівників.

Наслідком структурування фірми по горизонталі та вертикалі є формальні групи. Їх кількість відповідає кількості структурних одиниць (підрозділів) фірми.

Формальні групи – об’єднання людей у межах організації, створені за рішенням вищого керівництва для виконання певних виробничих чи управлінських функцій.

До них відносять керівні групи (топ-менеджери та їхні команди, які розробляють стратегічні рішення, і вирішують ключові питання), робочі групи (постійні групи, створені для виконання спільного завдання), цільові групи (створені для виконання певних завдань чи проектів).

Формальні групи взаємодіють між собою і утворюють організацію як систему. Тому ефективне управління ними має для організації вирішальне значення.

Неформальні групи виникають спонтанно і зумовлені різними обставинами, але передусім прагненням задовольнити певні потреби, які не можуть бути реалізовані у межах формальних груп.

Неформальна група – спонтанно утворює об’єднання людей, які вступають у взаємодію для досягнення певних цілей.

Менеджери мусять усвідомлювати відмінності утворення і функціонування обох видів груп, оскільки від цього залежить ефективність управління ними.

Організація, проектуючи формальні групи, а також люди, що згоджуються у них працювати, мають однакові цілі, хоча й бачать їх під різними кутами зору. З погляду організації групи формуються з метою створення оптимальних умов для виконання виробничих завдань, забезпечуючи необхідний рівень продуктивності праці її членів і високі економічні показники. З погляду членів групи спільна праця, завдяки її раціональному розподілу і кооперації, розширює фізичні можливості людини, дає змогу їй досягти кращих результатів роботи, а це, у свою чергу, підвищує рівень винагороди, яку вона отримує від організації.

Поява неформальних груп зумовлена різними чинниками: бажання урізноманітнити коло інтересів, не обмежуючи їх лише діловими стосунками (спільні інтереси, симпатія, задоволення від спілкування тощо); захист економічних інтересів, що йдуть урозріз з інтересами формальної групи чи організації загалом тощо.

Страницы: 1, 2