Широко поширена практика формування цільових груп з фахівців (учених), що працюють в різних науково-дослідних підрозділах фірми або запрошених із сторони.
Ефективність роботи таких груп залежить від ряду чинників: складу і розмірів, групових норм, статусу і функціональної ролі членів групи, згуртованості або конфліктності колективу.
Перед формуванням цільової групи (тимчасового творчого колективу) необхідно провести ретельний морфологічний аналіз, в результаті якого загальна задача повинна бути розбита на ряд підзадач з виявленням можливих альтернатив їх рішення. Кожна підзадача, у свою чергу, може бути розбита на етапи. При розділенні поставленої задачі на підзадачі кожен виконавець повинен знати концепцію розробки всього об'єкту. Необхідний також банк даних по всіх можливих виконавцях роботи.
Керівник групи визначає кількість виконавців кожної підзадачі виходячи з того, що один виконавець виконує два-трі (можливо, більш) етапу роботи. На стадії розробки і реалізації інноваційних ідей, що висуваються цільовими групами, можуть створюватися так звані проектні групи з великою кількістю виконавців і великими масштабами виконуваних робіт.
Фактичним організатором роботи по залученню і розвитку персоналу є менеджер конкретного інноваційного проекту. Він утілює свою ідею і матеріально (морально) зацікавлений в кінцевому результаті (упровадженні новини).
Навіть при дуже ретельному підборі виконавців майже завжди є відмінність по ступеню їх підготовленості і рішення задач, що покладаються. Тому необхідно передбачати навчання менш досвідчених виконавців більш кваліфікованими. Воно може бути організоване у вигляді короткострокових занять або попереднього навчання до створення цільових груп. Для фахівців можуть проводитися також спеціальні семінари, програми яких повинні бути всеосяжними. Найважливіші питання таких програм — ознайомлення учасників семінару з особливостями організації робіт в проектних і цільових групах, із специфікою планування, принципами встановлення пріоритетності виконання робіт, методами пошуку оптимальних рішень на основі аналізу реальних ситуацій. На семінарі фахівці-виконавці знайомляться з майбутнім керівником проекту, який повинен провести декілька семінарських занять. Це дозволяє встановити контакти між учасниками семінару і підготувати їх до майбутньої діяльності. Після закінчення семінару його учасникам можуть бути видані спеціальні сертифікати на право роботи над інноваційним проектом. У розвинених країнах Західної Європи, а також в США і Японії практикується створення міжфірмових цільових і проектних груп. У їх склад притягуються фахівці із зовнішніх дослідницьких організацій. В результаті такої кооперації від фірми можуть відділятися нові інноваційні структури.
Питання № 78. Як визначається мінімум приведених витрат по варіантам інноваційних проектів?
В зарубіжній практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefit/cost ratio), і цей показник називають індексом прибутковості (profitability index).
За наявності декількох варіантів проекту найефективніший вибирається по мінімуму, так званих, приведених витрат:
Зі = Сі + ЕнКі → min,
де, Сі — витрати виробництва (собівартість варіанту), Ен — норматив ефективності капіталовкладень, Кі — інвестиції по розглядаємому варіанту.
Інвестиції, як правило, характеризуються одноразовістю або обмеженим періодом вкладень, великими розмірами капіталу і тривалим терміном окупності. Витрати виробництва — це собівартість продукції, визначувана, як правило, за рік. Для приведення їх до єдиної річної розмірності за допомогою коефіцієнта Ен ефективності або рівня процентної ставки враховують тільки частину інвестицій (капітальних вкладень). Звідси з'явився термін "приведені витрати". У плановій економіці величина Ен встановлюється централізовано. У ринковій економіці кожна окрема фірма або підприємство встановлює подібний норматив або на рівні процентної ставки i, або як норматив рентабельності інвестицій Rн. При цьому приведені витрати розраховуються за формулою:
Зі = Сі + іКі → min, або Зі = Сі + RнКі → min
Після визначення приведених витрат розраховується термін окупності додаткових інвестицій в інноваційний проект, тобто термін, або період часу, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на дорожчий варіант інновацій окупаються завдяки приросту економічних результатів, обумовленому реалізацією інновацій.
Питання №93. Що означає поняття «паушальний платіж»?
Ліцензійна торгівля з'явилася порівняно недавно і є основною формою міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює операції з ноу-хау, з патентами на винаходи і іншими результатами інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їх високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.
У ліцензійній угоді може обмовлятися мінімальна сума винагороди, яка у будь-якому випадку (успішної і неуспішної діяльності) повинна виплатити ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Цей платіж встановлюється в наступних випадках:
• при передачі ліцензії разом з поставками обладнання (ця операція носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);
• при продажу ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у разі розголошування секрету);
• при утрудненні перекладу прибутків з країни ліцензіата.
Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку і в розстрочку, наприклад: 50 % після підписання угоди; 40 % — після поставки обладнання і передачі технічної документації; 10 % — після пуску обладнання.
Первинний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску або по частинах протягом встановленого в угоді терміну або після виконання певних умов.
В даний час намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод у зв'язку з швидким моральним старінням обладнання і державним регулюванням ліцензійних операцій. Найбільш поширені терміни 5-10 років.
ІІ. ТЕМА ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПРОРОБКИ
Управління ризиками при реструктуризації підприємства
2.1 Короткий екскурс в термінологію реструктуризації
У перекладі з англійського "реструктуризація" (restructuring) - це перебудова структури чого-небудь. Латинське слово структура (structura) означає порядок, розташування, будову. Якщо розглядати компанію як складну систему, схильну до впливу чинників зовнішнього оточення і внутрішнього середовища, то терміну "реструктуризація компанії" можна дати наступне визначення:
Реструктуризація компанії — це зміна структури компанії (іншими словами порядку, розташування її елементів), а також елементів, що формують її бізнес, під впливом чинників або зовнішнього, або внутрішнього середовища. Реструктуризація включає: вдосконалення системи управління, фінансово-економічної політики компанії, її операційної діяльності, системи маркетингу і збуту, управління персоналом.
Основною причиною, чому компанії прагнуть до реструктуризації, зазвичай є низька ефективність їх діяльності, яка виражається в незадовільних фінансових показниках, в браку оборотних коштів, у високому рівні дебіторської і кредиторської заборгованості.
Втім, і успішні компанії часто проводять структурні перетворення. Адже будь-яка модифікація масштабів бізнесу або ринкових умов вимагає адекватної зміни системи управління і проведення програм реструктуризації.
З якими цілями проводиться реструктуризація? Традиційно власники і менеджмент компанії переслідують дві мети: це підвищення конкурентоспроможності компанії з подальшим збільшенням її вартості. Залежно від цільових установок і стратегії компанії визначається одна з форм реструктуризації: оперативна або стратегічна.
Оперативна реструктуризація припускає зміну структури компанії з метою її фінансового оздоровлення (якщо компанія знаходиться в кризовому стані), або з метою поліпшення платоспроможності. Вона проводиться за рахунок внутрішніх джерел компанії за допомогою інструментарію скорочення і "випрямляння" (переходу від непрямих до прямих витрат) витрат, виділення і продажу непрофільних і допоміжних бізнесів. Результатом оперативної реструктуризації є отримання прозорою і більш керованою компанії, в якій власники і менеджери вже можуть зрозуміти, який бізнес слід розвивати, а від якого позбавлятися. Оперативна реструктуризація сприяє поліпшенню результатів діяльності підприємства в короткостроковому періоді і створює передумови для проведення подальшої, стратегічної реструктуризації.
Стратегічна реструктуризація - це процес структурних змін, направлений на підвищення інвестиційної привабливості компанії, на розширення її можливостей по залученню зовнішнього фінансування і зростання вартості. Реалізація такого типу реструктуризації направлена на досягнення довгострокових цілей. Результатом її успішного проведення стає збільшений потік чистої поточної вартості майбутніх доходів, зростання конкурентоспроможності компанії і ринкової вартості її власного капіталу. Проведення як оперативної, так і стратегічної реструктуризації може охоплювати або всі елементи бізнес-системи, або окремі її складові. Тому існує класифікація форм реструктуризації за масштабом обхвату структурних змін. По цьому критерію виділяють комплексну і часткову реструктуризацію.
Комплексна реструктуризація - це довгостроковий і дорогий процес, до якого вдаються лише одиниці підприємств. Вона проводиться поетапно, перетворення зачіпають всі елементи компанії. В ході такої реструктуризації використовуються різні механізми. При цьому залежно від впливу точкових перетворень на окремі напрями діяльності компанії відбувається коректування загальної програми реструктуризації і продовжується подальша робота.
На відміну від комплексної, часткова реструктуризація (ще однієї її назва "Клаптева ") зачіпає один або декілька елементів бізнес-системи. В ході її реалізації змінами у функціональних областях розрізнено займаються привернуті консультанти, і часто перетворення носять хаотичний характер, а їх вплив на інші напрями діяльності компанії не аналізується. Тому недивно, що часткова реструктуризація приводить лише до локальних результатів і може бути неефективна в рамках всієї бізнес-системи.
На сьогоднішній день міжнародна практика і досвід проведення реструктуризації в Росії свідчать про те, що реструктуризація - це одне з складних управлінських завдань. Вона не є одноразовою зміною в структурі капіталу або у виробництві. Це процес, який повинен враховувати безліч обмежень і специфіку тієї компанії, в якій він проводиться. Отже, проводити його необхідно, вже маючи чіткі цілі, концепцію реструктуризації, розуміння кожного з її етапів і методів, за допомогою яких необхідно діяти.
Страницы: 1, 2, 3
