Трудова діяльність людей, які є об’єктом управлінського впливу містить дещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчих актів у форм економічного, соціального та інших видів впливу.
Отже, організаційно-розпорядчі методи витікають і суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічно управлінським явищем. Звідси потреба застосування організаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання.
Розглянуті вище економічні та організаційно-розпорядчі методи управління спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Однак, організація чи підприємство виступає в суспільстві не тільки як виробничо-економічна ланка, а й як соціальний фактор. У зв’язку з цим менеджер повинен володіти соціальними методами управління.
Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і .важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників – розвитку особистості, соціального захисту та ін.
До методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.
Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; динаміку-співвідношення фізичної і розумової праці та ін.
Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, .визнаний обов’язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського. і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.
Соціальні норми відображають певного роду інтереси – суспільні, класові, колективні та групові. Головне і безпосереднє завдання цих норм – погодити всі види інтересів. Оскільки інтереси визначають спрямованість поведінки окремих людей і їхніх груп, то взаємне узгодження суспільних та особистих інтересів має вирішальне значення для функціонування механізму регулювання управлінських відносин. Вирішити це завдання досить складно, оскільки зв’язки між інтересами різних рівнів і різних видів далеко не однозначні і, як правило, являють собою складну комбінацію і нерідко можуть виявитися .взаємно суперечливими.
Соціальне управління ґрунтується на використанні великої різноманітності соціальних норм, оскільки різноманітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. Проте вони можуть бути згруповані за ознакою формування та реалізації їх. Розрізняють норми права, норми моралі і авторитет громадської думки. Інакше кажучи, управлінські відносини регулюються трьома видами соціальних норм:
- юридичними (правовими) нормами, які встановлюються або санкціонуються державою;
- суспільними (неюридичними) нормами, які встановлюються громадськими організаціями і товариствами;
- нормами моралі, які формуються в свідомості людей у процесі виховання і життєдіяльності їх.
Усі названі методи операційного менеджменту організації виробництва реалізуються у відповідності з принципами (правилами) прийняття управлінських рішень, найважливіші з них наступні:
- пошуки менеджером індивідуальних підходів до прийняття того чи іншого управлінського рішення опираючись на їх економічне обґрунтування;
- управлінські рішення приймаються у послідовному, ціленаправленому руслі для досягнення кінцевої мети;
- оптимальне поєднання централізованого управління підприємством і його окремими структурами;
- врахування якісних фахових показників персоналу, з врахуванням його соціально-психологічного стану;
- у відповідності з правами, обов’язками і відповідальністю працівників, відсутність яких веде до значних неприємностей;
- забезпечення менеджером спільної зацікавленості усіх працівників підприємства в досягненні поставлених цілей;
- заохочення працівників по просуванні їх службової кар’єри [98].
У системі операційного менеджменту управлінське рішення – це процес, що реалізується операційним менеджментом і забезпечується виконання ним завдання у фактичній чи прогнозованій ситуації. Управлінське рішення операційного менеджменту є діями суб’єкта управління (менеджер, який вибирає оптимальний варіант управлінського рішення) і об’єкта управління (окремі працівники, або персонал, які виконують це рішення).
Управлінське рішення є комплексний процес, який включає правовий, соціальний, психологічний і інші аспекти суб’єкта управління. В правовому, соціальному, психологічному і інших аспектах, суб’єкт управління дає розпорядження на виконання управлінських рішень і несе повну відповідальність за їх своєчасне виконання і кінцевий результат отримання прибутку. З точки зору економічного обґрунтування управлінських рішень необхідно мати достовірну техніко-економічну інформації, після обробки якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такий, який найбільше близький до оптимального, найкращого.
Процес прийняття управлінських рішень відображає послідовність їх прийняття та впровадження. Це, насамперед, вибір цілі і оцінка ситуації; визначення та прогнозування розвитку ситуації; формування управлінських проблем; визначення управлінських обмежень; вибір управлінських стратегій; вибір методу вирішення управлінських проблем; пошук оптимальних варіантів і визначення критеріїв управлінських рішень; оцінювання, вибір оптимального варіанта, узгодження, прийняття, доведення до впровадження управлінське рішення і техніко-економічна оцінка результатів від впровадження управлінського рішення.
Процес прийняття управлінських рішень, на основі їх економічного обґрунтування у операційному менеджменті, у ситуаціях надзвичайної складності, дає можливість отримати об’єктивний результат за допомогою економіко-математичного моделювання. Це єдиний спосіб проаналізувати варіанти перспективних і визначити потенційні наслідки альтернативних управлінських рішень, завдяки чому їх можна об’єктивно порівняти і вибрати найкращий варіант.
Отже, складність системи виробничих відносин між людьми, що входять до трудового колективу, потребує застосування комплексу методів впливу на колектив і окремих його членів, як економічних, так і організаційно-розпорядчих та соціальних. У раціональному поєднанні цих методів – запорука ефективної діяльності підприємства.
Підсумовуючи викладений матеріал, можна зробити висновок, що операційна система є злагодженим механізмом взаємодії різних складових, які організовують рух та трансформацію ресурсів, забезпечуючи надходження доходів. Така система здатна генерувати продукт у вигляді матеріальних та нематеріальних соціальних благ з додатковою вартістю, яка є часткою доходів у вигляді чистого прибутку і основною метою функціонування підприємства чи іншої бізнес-структури.
Основними елементами операційної системи є: переробна підсистема; забезпечувальна підсистема та підсистема управління. Кожна з таких ланок є невід’ємною складовою і мають досить важливе значення.
Переробна підсистема спрямована на створення продукту, що відбувається шляхом переробки матеріальних ресурсів виробничими засобами.
Забезпечувальна підсистема спрямована на забезпечення безперервності виробничого процесу шляхом залучення ресурсів: сировини та матеріалів, робочої сили, основних засобів, фінансових ресурсів, а також шляхом реалізації готової продукції, що в свою чергу є основним джерелом надходженням грошових коштів.
Першочерговою метою функціонування управлінської підсистеми є забезпечення ефективної взаємодії між усіма ланками підприємства та спрямовування діяльності в необхідному напрямку, який забезпечує реалізацію основних стратегічних цілей.
Кожен з наведених елементів в свою чергу має свої складові, види і принципи створення яких залежать від самого суб’єкту діяльності (виробниче підприємство, торгівельна організація, фінансова установа), його величини, організаційно-правової форми (ТОВ, ВАТ, ПП та ін.), галузі, сегменту ринку тощо.
Всі елементи операційної системи взаємозв’язані, їхні функції можуть перетинатися на різних рівнях. Однак, основою такого механізму є чітка ієрархія, взаєморозуміння та взаємодія.
АКБ "Імексбанк" розташований за адресою: Україна м. Одеса, 65039 проспект Гагаріна, 12а. Організаційно-правова форма господарювання даного суб’єкту – відкрите акціонерне товариство, створене 29 березня 1994 року. Банк був зареєстрований у Національному Банку України за №241. Перереєстрований у Акціонерний комерційний банк 23 березня 1998 року, реєстраційний № 241 [100].
Основні види діяльності ,яку здійснює та має здійснювати банк є наступними:
- міжбанківський бізнес;
- кредитно-інвестиційна діяльність;
- діяльність на ринку цінних паперів;
- обслуговування корпоративних клієнтів;
- операції з платіжними картками;
- неторгові операції;
- операції з банківськими металами.
Стратегічна мета роботи банку полягає у наступному :
- формування широкої мережі продажу банківських продуктів;
- створення конкурентноспроможного продуктового ряду;
- впровадження нових розробок в області послуг для корпоративних і приватних клієнтів;
- розробка програм індивідуального комплексного обслуговування;
- проведення зваженої та продуманої відсоткової політики по внесках.
На протязі 2007 року АКБ "Імексбанк" активно здійснював торгівлю іноземною валютою для клієнтів на торгівельній сесії. Наявність ліній першокласних банків дозволило максимально задовольняти конверсійні потреби клієнтів та власні потреби, також оптимізувати діяльність банку на міжбанківському валютному ринку [100].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
