2. співвідношення цілей компанії з природною поведінкою людей (людський фактор);
3. розподіл прибутку;
4. корпоративний дух (і спільна діяльність);
5. політика загальної зацікавленості;
6. перспективний ринок збуту ( нові товари);
7. оригінальна технологія;
8. ефективне управління.
У післямові книги "Вічний дух підприємництва" автор підкреслює, що найважливішим досягненням "Омрону" є створення духу змагання, який дав змогу компанії протягом десятиріч сміливо дивитись у майбутнє. Основні складові філософії менеджменту "Омрону":
1. чотири характерні риси ідеального місця роботи: а) привабливий вигляд робочого місця; б) талановиті працівники; в) задоволення смаків споживачів; г) винагорода за працю і старання;
2. три головні лінії менеджменту: а) вивчати запити покупців; б) відповідно до заслуг оцінювати кожного працівника; в) заохочувати дух змагання співробітників;
3. три основні короткотермінові цілі: а) відновити структуру прибутку; б) створити інфраструктуру, яка відповідає вимогам нового суспільства; в) оживити корпоративну організацію;
4. п’ять принципів оперативної діяльності: а) всі дії визначаються середньостроковими і довгостроковими планами; б) орієнтація на пріоритети; в) реальні терміни операцій; г) тотальна оптимізація; д) відносини на принципах чесності та скромності.
У менеджменті компанії суттєву увагу приділено технології "трьох К": комп’ютери, комунікація і контроль. Компанія розробила передбачення майбутнього технологій під назвою SINIS, що означає "від зерна – інновації – до потреби – пагонациклу". Запровадження інновацій є загальною функцією менеджменту компанії "Омрон".
Тойода
Тойода – родина засновників компанії Toyota Motor Company (TMC) – найбільшого японського виробника автомобілів, одного із світових лідерів автомобільної галузі. TMC стала найпотужнішим японським і одним із найбільших у світі виробником автомобілів, який посідає третє місця після компаній General Motors і Ford. Успіх TMC пов’язаний із досконалістю її системи виробництва, яка забезпечила компанії репутацію ефективного виробника високоякісних легкових машин і вантажівок. Своїми успіхами TMC зобов’язана діяльності родини Тойода.
Сакіші Тойода (18671930) – засновник Toyota Group. Народився у префектурі Сізуока 14 лютого 1867 р., протягом 35 років займався удосконаленням ткацьких верстатів. У 1924 р. за допомогою свого сина Кіішіро створив повністю автоматизований ткацький верстат, у 1926 р. заснував компанію Toyota Automatic Loom Works. Сакіші розумів, що японська промисловість повинна просуватися вперед незначними кроками і займати ринкові ніші, які проігнорували західні компанії. Він усвідомлював важливість безперервних удосконалень обладнання незалежно від стану конкуренції. Вірив, що жоден технологічний процес ще не досяг такої точки розвитку, коли було б неможливим його подальше удосконалення. Ця політика "kaizen" (постійного удосконалення) стала однією із основних засад його промислової філософії. Сакіші був упевнений у тому,що автомобілі в майбутньому стануть перспективним товаром. Коли він продав свої патентні права на автоматичний ткацький станок, то віддав одержані гроші своєму синові з умовою, що він інвестує їх у дослідницькі роботи зі створення автомобіля. Кіішіро погодився з умовами батька.
Кіішіро Тойода (18941952) – засновник Toyota Motor Company, старший син Сакіші Тойода. Народився у префектурі Сізуока 1894 р.; у 1920 р. закінчив Токійський імператорський університет із дипломом інженера машинобудівника; у 1930 р. згідно з передсмертною волею батька розпочав виробництво автомобілів. У вересні 1933 р. рада директорів Toyota Automatic Loom погодилася на заснування автомобільного підрозділу компанії. У 1934р. Кіішіро та його співробітники закінчили розроблення першого двигуна моделі А, а у травні 1935 р. були зібрані перші легковий та вантажний автомобілі із цим двигуном. Формальне заснування Toyota Motor Company відбулося у 1937 р. Спочатку Кіішіро був її виконавчим віцепрезидентом, а із 1941 до 1950 р. – президентом.
Він розумів, що для успішної конкуренції з такими могутніми компаніями, як General Motors і Ford, Toyota повинна вкладати кошти у дослідження і розробки. Тому 1936 р. організував дослідницьку лабораторію у Токіо. Кіішіро розробив японську систему виробництва, яка враховувала характерну для цієї країни обмеженість простору і ресурсів (американські виробники могли дозволити собі створювати запаси комплектуючих і будувати для їх зберігання спеціальні склади), а також здатність до пристосування і різнобічність навичок її населення. Тому він закуповував переважно обладнання загального, а не спеціального призначення, прагнув адаптувати його до місцевих умов і зробити багатоцільовим.
Кіішіро мріяв про систему, в якій жоден елемент не створювався б до тих пір, поки у ньому не виникне необхідність, що давало б змогу уникати зберігання деталей, а отже, і даремного витрачання коштів. Тому на заводі його компанії основним гаслом стали слова "точно вчасно". Він роз’яснював своїм робітникам, що жодна деталь не повинна створюватися раніше, ніж у ній не з’явиться необхідність. Методи "kaizen" (постійного удосконалення) і "точно вчасно" стали важливими елементами виробничої філософії родини Тойода.
Ейджі Тойода – старший син брата Сакіші Тойода. Народився в м.Нагоя в 1913 р. Закінчив машинобудівний факультет Токійського імператорського університету, в 1937 р. почав працювати у Toyota Motor Company. Був першим працівником Toyota, який пройшов стажування на американських автомобільних заводах.
У 1951 р. Ейджі реорганізував заводи Toyota таким чином, щоб вони були придатнішими для використання нового обладнання і нових методів організації виробництва. Для реорганізації в компанію було запрошено Таічі Оно. Він ввів у використання картки "kanban" (у яких відстежувався рух запасів), навчив робітників розуміти сутність методу "kaizen", у повному обсязі реалізував систему "точно вчасно", модернізував обладнання і збиральну лінію, за два роки домігся радикальної зміни принципів роботи підприємства.
До 1963 р. система "точно вчасно" була впроваджена в усіх підрозділах компанії, і Toyota Motor Company стала домагатися її використання своїми постачальниками. Ейджі вважав, що майбутнє компанії більшою мірою залежатиме від якісного збирання її автомобілів, ніж від вдалого їх проектування. Тому висунув гасло, що виробництво є найважливішим елементом діяльності компанії. Завдання проектувальників та інженерів полягало у тому, щоб забезпечити виробничому персоналу можливість найкращим чином виконувати свої обов’язки. При цьому в компанії значно підвищився статус робітників збиральних ліній.
У 1967 р. Ейджі став президентом Toyota Motor Company, а у 1982 р. – головою ради директорів компанії. В тому ж році він почав переговори із General Motors про створення спільного підприємства, на якому випускалися б автомобілі на основі японської моделі "Corolla" на території США, у м.Фрімонт, штат Каліфорнія.
Соішіро Тойода – старший син Кіішіро Тойода. Народився в м.Нагоя у 1925 р.,закінчив Нагойський університет із дипломом інженера машинобудівника і з 1952 р. працював у Toyota Motor Company. У 1982 р. став президентом, а потім головою ради директорів компанії. Під його керівництвом Toyota перетворилася на міжнародну корпорацію. У травні 1994 р. очолив Японську федерацію економічних організацій, найвпливовішу недержавну організацію Японії. У пошуках засобів підвищення якості продукції уважно вивчив роботи Е.Демінга і запровадив деякі елементи підходу американського фахівця в роботі компанії.
Нонака Ікудзіро
Ікудзіро Нонака (нар. 1935) – відомий японський вчений, визнаний лідер у вивченні проблем менеджменту як в Японії, так і на Заході. Відіграє важливу роль у популяризації ідей, покладених в основу методів управління японських менеджерів.
Народився 10 травня 1935 р. в м. Токіо. У 1958 р. одержав ступінь бакалавра політології в університеті Васеда, Японія. В 19581970 рр. працював менеджером у Fuji Electric Company, Японія. Одержав ступінь магістра ділового адміністрування (1968) і ступінь доктора філософії (1972) у Каліфорнійському університеті (Берклі). Працював професором і директором кількох японських університетів.
Основні праці: "Організація і ринок: дослідження процесів централізації та децентралізації" (1974), "Стратегічний і еволюційний менеджмент: порівняння американських і японських стратегій і організацій" (1985), "Управління створенням знання в організації" (1991), "Компанія, яка створює знання" (1995).
Наукова діяльність здійснювалася в трьох основних сферах – вивчення стратегій і організацій; самооновлення та інноваційний менеджмент; створення інноваційних знань.
У книзі "Стратегічний і еволюційний менеджмент: порівняння американських і японських стратегій і організацій" ідентифікуються чотири типи адаптації до зовнішнього середовища: 1) засновані на операціях; 2) на товарній орієнтації; 3) на груповій динаміці; 4) на бюрократичній динаміці. Для японських компаній характерним є адаптування на основі групової динаміки та операцій; для американських фірм – бюрократична динаміка і товарна орієнтація. Посилення групової динаміки і товарної орієнтації є, на думку автора, бажаним як для японських, так і для американських компаній. Ключовим фактором процесу адаптації є акумуляція інформації та перенесення знань, а також інформаційна орієнтація компанії. Інша характерна особливість підходу, що ґрунтується на груповій динаміці та операціях, розкривається на прикладі потенційного дослідження компанії Matsushita, в якій показник надлишковості у розробках нових виробів розглядається як вигода.
У наступних працях І.Нонака розробляв теми інформації та організації, підкреслював роль удосконалення товару та інновацій у самооновленні організації компанії. Традиційні послідовні підходи до розроблення нових товарів розглядав як більш обмежені порівняно з тими, що передбачають постійну взаємодію членів багатопрофільної команди, які здійснюють процес розроблення на етапах, що частково збігаються. Дослідження, присвячені розробленню копіювальних апаратів компаній Honda Sity, Canon, FujiXerox, дали змогу виявити шість характеристик процесів розроблення нових товарів:
1. стабільність;
2. наявність груп проектувальників, які самоорганізуються;
3. наявність часткового збігу етапів розроблення;
4. багаторівневе і багатофункціональне навчання;
5. ненав’язливий контроль;
6. передання здобутих знань.
У статті "Створення організаційного порядку із хаосу: самооновлення японських фірм" вчений доводить, що сутність самоорганізації полягає у створенні інформації, а самооновлення залежить від спроможності організації управляти послідовним створенням і розпадом організаційного порядку. Процес самооновлення складається з таких етапів:
1. виникнення в компанії стану хаосу і нестабільності;
2. поширення безладу і зосередження уваги на протиріччях;
3. динамічне співробітництво, що здійснюється за допомогою самоорганізованих груп, які діють як багатопрофільні команди;
4. перетворення накопиченої інформації на знання.
Перші три етапи визначаються як процеси створення інформації, а четвертий – як інтеграційний процес, у ході якого організація перетворює інформацію на знання.
Список використаної літератури
1. Коно Т. Стратегия и структура японских предприятий: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1997.
2. Монден Я. "Тойота": методы эффективного управления. – М.: Экономика, 1999.
3. Морита А. Сделано в Японии: история фирмы "8ОКУ". – М.: Прогресс, 2002.
4. Оучи У. Методы организации производства: японский и американский подходы: Сокр. пер. с англ. – М. Экономика, 1984.
Страницы: 1, 2
