Корпоративна стратегія — загальна стратегія, призначена для ефективного збалансування напрямів діяльності підприємства, формування вигідних зон господарювання і спрямована на досягнення спільної мети.

Корпоративна стратегія поширюється на всю компанію, охоплює всі напрями її діяльності, розробляє методи управління з метою збалансування портфеля товарів і послуг. Стратегічні корпоративні рішення найскладніші за проблемністю і структурою, оскільки стосуються всього підприємства. Вони мають на меті утвердження підприємства на конкурентному ринку, ефективне управління всіма його справами.

Стосується корпоративна (портфельна) стратегія класичних корпорацій — сукупності юридичних або фізичних осіб, пов'язаних обов'язками щодо створення господарського підприємства, а також диверсифікованих компаній — об'єднання підприємств, які займаються різними видами діяльності, виробляють різну продукцію і надають різні послуги.

Базові корпоративні стратегії — найпоширеніші в економічному бутті, перевірені практикою стратегії.

Досвід економічного буття свідчить, що за певних умов успіх підприємству забезпечувало використання різноманітних стратегій.

Таблиця 2 Базові корпоративні стратегії за визначенням різних дослідників

Формування базової стратегії забезпечує підбір і розкриття основних її елементів; виявлення і формування ролі складових внутрікорпоративного організаційно-господарського механізму під час реалізації стратегії, а також розподіл ресурсів між ними.

Розвиток технологій, потреб і вимог споживачів, посилення конкуренції, соціальні зміни змушують суб'єктів економіки постійно коригувати свої стратегії, раціонально поєднувати при цьому можливості корпоративних і ділових стратегій, що дає змогу підтримувати на належному рівні свою конкурентоспроможність. Якщо корпоративна стратегія стосується всього підприємства (фірми, компанії), то ділова — окремого його підрозділу.

Ділова стратегія (стратегія конкуренції) — стратегія, яка забезпечує довгострокові конкурентні переваги господарського підрозділу.

Втілюється вона здебільшого в бізнес-планах, де визначає методи і форми управління різними видами бізнесу з метою збалансування портфеля товарів і послуг. На підставі її аналізу можна зрозуміти, як підприємство домагатиметься успіху в конкурентній боротьбі, тому її ще називають стратегією конкуренції. Як відомо, на підприємствах з одним видом діяльності корпоративна стратегія тотожна діловій.

Ділова, або бізнес-стратегія, спрямована на здобуття конкурентоспроможної довгострокової позиції підприємства на ринку. Формування її передбачає:

— визначення сегмента ринку, на якому підприємство має найбільші шанси виграти конкурентну боротьбу;

— розроблення характеристик продукції, завдяки яким підприємство матиме змогу вирізнитися серед конкурентів;

— нейтралізація конкурентних заходів і дій суперників;

— гнучке реагування на зміни в галузі, економіці загалом, політиці та інших сферах;

— об'єднання стратегічних ініціатив функціональних підрозділів;

— вирішення актуальних стратегічних проблем. Ділова стратегія поширюється і на плани реалізації актуальних стратегічних задумів (наприклад, розширення виробництва, заміна устаткування).

Ділова стратегія (стратегія конкуренції), як правило, буває одночасно атакуючою й оборонною, адже одні дії можуть бути прямим наступом на ринкові позиції конкурентів, інші — спробою нейтралізувати нові методи конкурентної боротьби. Для досягнення цієї мети використовують такі конкурентні підходи:

— намагання забезпечити виробництво з низькими витратами;

— досягнення диференціації, заснованої на якості, високих рівнях показників виробництва та обслуговування, технологічної переваги;

— зосередження на невеликій ніші ринку, що дає змогу за рахунок виконання роботи якісніше, ніж конкуренти, задовольняти специфічні потреби покупців.

Різновидами ділових стратегій є такі компоненти економічної стратегії підприємства, як товарна стратегія, стратегія ціноутворення, взаємодія підприємства з ринками виробничих ресурсів, поведінка його на ринках грошей і цінних паперів, зниження трансакційних, виробничих витрат тощо.

Товарна стратегія підприємства. Вона визначає правила, прийоми дослідження, формування потенційних ринків товарів і послуг відповідно до місії підприємства; відбувається пошук вигідних для стратегічних зон господарювання, методів їх формування та управління ними.

Стратегія ціноутворення. Суть цієї стратегії полягає у виборі цінової політики, яка б максимально враховувала цілі підприємства, особливості конкуренції, попиту тощо. Відповідно до стратегії ціноутворення політика цін, якої дотримується підприємство, повинна максимально привертати увагу покупців до його товарів, переконувати їх у перевагах запропонованих цін, які з часом набувають статусу стійких конкурентних переваг. З цього погляду стратегія ціноутворення обумовлює методи і правила цінової політики підприємства і цінової конкуренції на ринку, що потребує глибокої обізнаності в ситуації, яка склалася на ринках факторів виробництва, фінансів, цінних паперів; всебічного врахування динаміки попиту і пропозиції, цінової еластичності попиту; впливу макроекономічних і мікроекономічних факторів на процеси ціноутворення.

Стратегія взаємодії підприємства з ринками виробничих ресурсів. Використання цієї стратегії забезпечує ефективний розподіл ресурсів, вигідний вибір їх постачальників. Ця складова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні факторів, які визначають попит фірми на ресурси.

Стратегія поведінки підприємства на ринках грошей і цінних паперів. Метою її є вироблення правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, які підприємство використовує як інвестиції або спрямовує на вирішення поточних фінансових завдань.

Стратегія зниження трансакційних витрат. Завданням цієї стратегії є розроблення регламенту здійснення процесу підготовки, документального оформлення і ринкових трансакцій (угод, контрактів, договорів). Основні зусилля при цьому зосереджуються на виробленні ефективних прийомів вибору пріоритетних клієнтів, вивченні потенційних конкурентів, формуванні у партнерів стійкої прихильності до підприємства, прагнення до постійної співпраці з ним.

Стратегія зниження виробничих витрат. Призначення її полягає у створенні системи принципів регулювання процесу формування витрат на всіх етапах виробництва і збуту продукції, забезпечення оптимальної (низької) її собівартості і вигідної ціни, необхідної для здобуття лідерства на ринку.

Стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми. Ця стратегія покликана обумовити вироблення правил, прийомів поведінки підприємства на зовнішньому ринку як експортера та імпортера товарів і послуг. Отже, вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з урахуванням чинного у країні та за її межами законодавства.

Стратегія інвестиційної діяльності фірми. Особливість цієї стратегії виявляється у формуванні інвестиційного портфеля (сукупності цінних паперів, що належать юридичній або фізичній особі), який забезпечує підтримання матеріально-технічної бази, товарно-матеріальних запасів підприємства на рівні, необхідному для постійного нарощування його конкурентного статусу.

Стратегія стимулювання персоналу. Важливою складовою економічної стратегії є система стимулювання працівників, орієнтування їх на досягнення стратегічних цілей підприємства. В основі цих систем мають бути стимули, які б спонукали працівників керуватися при виробленні і реалізації стратегічних рішень довготривалими інтересами підприємства.

Стратегія запобігання неспроможності (банкрутству) підприємства. Головним її завданням є виявлення ймовірних кризових явищ і вироблення заходів протидії їм. Діяльність щодо запобігання банкрутству здійснюється у тактичних і стратегічних вимірах.

Тактичні старання орієнтовані на фактичний фінансовий стан підприємства в поточному періоді його діяльності й оцінювання на цій основі вірогідності настання банкрутства в найближчий час, а стратегічні — виходять із прогнозів можливих наслідків певних стратегічних (довготривалих) рішень. Загалом ділові стратегії у своїй сукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базової корпоративної стратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді на питання: як, коли і де підприємству потрібно здійснювати свою діяльність. Якщо відповіді на питання як і коли вітчизняним підприємцям і менеджерам зрозумілі, то питання де означає для них пошук відповіді стосовно географічного розташування бізнесу. Вибір конкретної стратегії або їх комбінації залежить від місії, цілей підприємства та особливостей ринкової ситуації.

Висновок

Стратегія підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів.

Основою стратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, яка визначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі.

Корпоративна форма бізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певні вимоги часу. Термін "корпорація" означає об'єднання, союз, що створюються на основі професійних або станових інтересів. Відповідно до Закону України "Про підприємства", корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Вибір конкурентної стратегії корпорації відповідно до ринкової ситуації пов'язаний з оцінюванням її переваг і ризиків, аналізом її відповідності ситуації на ринку, а також рівня організації виробництва на підприємстві та управління ним.

Корпоративна стратегія поширюється на все підприємство, охоплює всі сфери його діяльності, окреслює загальний напрям конкуренції і розвитку

Ділові стратегії у своїй сукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базової корпоративної стратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді на питання: як, коли і де підприємству потрібно здійснювати свою діяльність

Список літератури

1.                Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб.: Питер, 1999. – 340 с.

2.                Василенко В. А., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2003. – 280 с.

3.                Євтушевський В.А., Ковальська К.В., Бутенко Н.В. Стратегія корпоративного управління: Монографія — К.: Знання, 2007. — 287 с.

4.                Клівець П. Г. Стратегія підприємства: Навчальний посібник – К.: Академвидав, 2007. – 320 с.

5.                Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 344 с.

6.                Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. – 234 с.

7.                Нємцов В. Д., Довгань Л. С. Стратегічний менеджмент., К.: ТОВ "УУВПК", 2001. – 364 с.

8.                Оберемчук В. Ф. Стратегія підприємства: Короткий курс лекцій. — К.: МАУП, 2000. – 160 с.

9.                Портер М. Международная конкуренция. — М.: Междунар. отношения, 1993. –388 с.

10.           Редченко К. І. Стратегічний аналіз у бізнесі: Навч. посібник.— Вид. 2-ге, допов. — Львів: "Новий-Світ — 200", 2003. – 276 с.

11.           Томпсон А. А., Стрікленд А. Дж. Стратегічний менеджмент. — М., 1998. – 324 с.

Страницы: 1, 2, 3