Таким світоглядом для раннього буржуа Західної Європи стала етика протестантизму. Протестантизм, як певного роду моральна практика, виконував в особистому житті та господарській практиці першобуржуа кілька функцій.
1. Адаптаційна функція. Протестантизм допомагав першобуржуа внутрішньо подолати абсурдність ситуації, що виникала внаслідок відчуження результатів його господарювання та неможливості протистояти неофеодальним конкурентам. Цьому сприяли вимоги вбогості духу, які виразно охарактеризував предтеча протестантства Майстер Екхарт. Вбогий духом, у його розумінні – це людина, яка нічого не бажає, нічого не знає, нічого не має. Йдеться про незалежність особи від суб'єктивної волі (прагнень), суб'єктивного знання, від прив'язаності до матеріальних благ (але не їх відсутність).
Вбогість духу стала психоемоційним джерелом етичного ригоризму та нонконформізму протестантів-першобуржуа. Вона допомагала першобуржуа, з одного боку, протистояти поширеним у суспільстві цінностям утилітарного меркантилізму й гедонізму, а з другого – позбавляла від фрустрацій, пов'язаних із самоідентифікацією. У такий спосіб світський аскетизм сприяв збереженню структури раціонально-капіталістичного господарювання (на той час маргінальної) в системі соціуму.
2. Активізаційна функція. На думку Вебера, одну з ключових ролей у протестантизмі відіграло вчення про покликання (Beruf), яке розглядало будь-який вид практичної діяльності (професію) засобом служіння Богу. Протестант мав стійко зносити життєві труднощі і сприймати їх як випробування його віри. Неробство, гедонізм вважалися гріховними. Успіхи у професійній діяльності слугували опосередкованим доказом обраності особи до спасіння.
Учення про покликання стимулювало трудову активність, сприяло нагромадженню капіталу та його інвестуванню в раниьокапіталістичні підприємства. Якщо своєю головною метою середньовічний купець бачив укладення нагромаджених протягом життя коштів у стабільний, менш ризикований прибутковий капітал – землеволодіння, ренту, посаду тощо, то першобуржуа-протестант навіть не припускав думки витратити гроші на комфортну бездіяльність. Чистий прибуток в умовах світської аскези повертався до обігу, нагромаджувався для відкриття або розширення справи.
3. Інституціонально-допоміжна функція. Належність до протестантської общини свідчила про чесність підприємця, його надійність як кредитора і ділового партнера, допомагала встановленню більш довірчих стосунків. Відтак, в умовах юридично незабезпеченого ринку, що тільки-но формувався, протестантизм опосередковано сприяв, говорячи сучасною мовою, зменшенню ризиків підприємницької діяльності та трансакційних видатків.
Делегування повноважень: менеджери адміністрації беруть участь у процесі прийняття відповідальних рішень, однак вони відчужені від власності та результатів діяльності підприємства.
Стратегії підвищення прибутковості: скорочення видатків завдяки концентрації виробництва, регламентації і витісненню живої праці, стандартизації товару та його випуску великими серіями.
Ставлення до конкуренції, реклами та цінових знижок: монополізм засуджується як обмеження приватної ініціативи, на практиці це знаходить вияв як політика «свободи ліктів», застосування реклами та цінові знижки стають обов'язковим елементом маркетингу.
Майже до кінця XVIII ст. негоціант усе тримав у своїх руках: він був водночас торговцем, банкіром, страхувальником, промисловцем. Лише па початку XIX ст., з початком епохи індустріалізації, тобто коли технічна модернізація набула значних висот, з'явилися промисловці – «капітани індустрії», нові активні персонажі підприємницької діяльності. Вони ставили перед собою такі завдання: контролювати найважливіші моменти в технологічних процесах, тримати в руках майстрів і робітників, нарешті, добре знати ринки, щоб бути здатними самим орієнтувати своє виробництво. Вони прагнули позбавитися від посередництва купця, щоб самим контролювати закупівлю й доставку сировини, її якість, регулярність надходжень.
Традиціоналістська ідея обмеження ризику, конкуренції, витрат зусиль і, зрештою, обмеженого («у міру достатнього») споживання стримувала розвиток підприємницького духу. Лише із середини XIX ст. з розвитком масового виробництва стверджується нова ідеологія підприємництва. Центральним моментом у цій ідеології стало «розширення справи». Здешевлення виробництва завдяки його раціоналізації стало головним засобом досягнення такої мети.
Прагнення підприємця до експансії передбачало реорганізацію всього господарського механізму: технічну модернізацію виробництва, випуск більшої кількості товару за найнижчими цінами, великий обсяг збуту, велику інтенсивність обігу, найшвидше транспортування ресурсів, інформації. Господарський етнос підприємців відповідно до трансформації мети господарювання також зазнав змін. Насамперед поведінка підприємця підлягала абсолютній раціоналізації, хоч би якої сторони справи вона торкалася.
Якщо раціональне впорядкування господарської практики протестанта-першобуржуа було його особистим вибором (точніше, зумовлювалося його особистими релігійними переконаннями), то тепер раціоналізація мала примусовий характер, оскільки диктувалася законами вже сформованого ринку, передусім – конкуренцією. Місце світського аскетизму – внутрішнього джерела раціональної регламентації господарської поведінки – тепер посів професійний прагматизм.
Прагнення до розширення справи з метою отримання більш високих прибутків (перш за все через розширення збуту) створило нову практику взаємодії зі споживачем товарів та послуг. У цьому питанні новий діловий принцип суттєво відрізнявся від традиціоналістського ведення справи, оскільки він передбачав: 1) будь-що привернути увагу покупця, 2) збудити бажання купити. Мабуть, не треба вказувати, що поширеним засобом досягнення цих завдань стала реклама. Зайвим буде нагадувати також і про те, що досягалася поставлена мета завжди з відчуттям добропристойності та міри.
Приваблювання покупців за допомогою зниження цін, наголошування на цьому стало постійним та необхідним елементом політики продажу. Жорстка конкуренція поставила на місце традиціоналістського пієтету та почуття солідарності щодо колеги принцип «свободи ліктів». Продаж за демпінговими цінами став одним із засобів торгових війн із конкурентами.
Відмінною рисою розвитку підприємництва в Англії доби промислового перевороту XVIII – початку XIX ст. було поєднання підприємницьких та інженерно-новаторських функцій в одній особі. Індустріальна епоха тут змінила стан речей. Хоча багато хто з «капітанів індустрії» починав свій бізнес на ґрунті власних винахідницьких здобутків (наприклад, Форд), з розширенням справи вони вже меншою мірою у своїй діяльності спиралися на винахідницьку чи інженерну майстерність. Зі зростанням великомасштабного виробництва інженерні функції стали компетенцією виробничих експертів, які мають платню, другого ешелону заводських менеджерів. Що ж стосується хазяїна, то від нього вимагалося тепер тримати руку на пульсі керівництва промисловою стратегією, укладання та розривання союзів, вибору учасників прориву для руху вперед, нагляду за всією роботою.
Якщо до середини XIX ст. господарський етнос підприємців знаходив своє відображення головним чином у мемуарах та моралізаторських повчаннях (згадаємо жанр творів Л.Б. Альберті, Д.П. Мореллі та Б. Франкліна), то з початком епохи масового виробництва настанови підприємництва набувають рис наукових знань. Зокрема, наукове обґрунтування здобувають принципи менеджменту. Ф.У. Тейлор був одним з перших, хто протиставив наукову організацію праці традиційній точці зору на місце і роль робітника у виробничому процесі.
Колишня філософія управління або, як її називав Тейлор, філософія «ініціативи та винагороди» покладала всі внутрішні проблеми виробництва па робітника і надавала йому свободу вирішувати їх на свій розсуд, одночасно покладаючи на нього відповідальність за результати роботи. На противагу цьому, наукова організація праці початку XX ст. передбачала шляхом скрупульозної регламентації трудових процесів вивільнити робітника, дрібного службовця від необхідності приймати принципові виробничі рішення і таким чином нести відповідальність за наслідки виробництва. Згадані функції делегувалися адміністрації підприємства. Відтак рядовий працівник був позбавлений можливостей проявляти в своїй роботі творчу (читай – підприємницьку) ініціативу. Відчуження живої праці через подрібнення та регламентацію робочих операцій набуло свого апогею в технології конвеєрного збирання.
Образ «капітанів індустрії», їхній стиль господарського мислення виразно демонструє Генрі Форд. Форд являв собою архетип авторитарного підприємця тієї епохи: схильний до самотності, найвищою мірою свавільний, він завжди наполягав на власному баченні проблеми, своїх менеджерів вважав «помічниками». Якщо «помічник» зважувався суперечити Форду або самостійно приймати важливе рішення, він ризикував бути звільненим.
Форд надзвичайно тонко відчував ринок, його вимоги й можливості, добре знав нюанси маркетингу. У своїй книзі «Моє життя, мої досягнення» він відзначав, що вузькість споживчого ринку, який становили головним чином заможні люди, призводить до домінування погляду, що кількість покупців обмежена, а відтак необхідно обійти конкуренцію. Ламаючи традиційну точку зору, яка була успадкована від кустарно-ремісницького виробництва, Форд стверджував, що завжди знайдеться покупець на будь-який товар, головне, щоб ціна була для нього прийнятною.
Прагнучи зробити автомобіль доступним для багатьох і в такий спосіб розширити збут, Форд розпочав у 1909 р. випуск лише однієї моделі «Т». Концентрація і стандартизація виробництва дала змогу знизити ціну настільки, що обсяг збуту досяг нечуваних для того часу розмірів. Трохи пізніше було проголошено програму «П'яти доларів», яка вдвічі збільшувала заробітну платню робітників. Нова зарплатня стимулювала дисципліну праці, а крім того, заохочувала робітників до стійкого споживання товарів тривалого користування, що в свою чергу робило їх залежними від високої зарплатні.
В американській літературі існує багато легенд, що вихваляють «капітанів індустрії» як талановитих організаторів масового виробництва, безкорисливих філантропів та альтруїстів. Насправді багато з них являли собою симбіоз промисловців і «баронів-розбійників», які раціоналізували експлуатацію людей і ресурсів згідно з ідеологією соціального дарвінізму. Деякі «прославилися» завдяки протизаконними методами конкуренції, підступними інтригами, підкупом чиновників.
Делегування повноважень: рядові працівники залучаються до самостійної розробки та реалізації інновацій на правах співвласників з умови прийняття на себе частини ризику; працівники долучаються до власності завдяки проведенню політики «участі в доходах», пільгового продажу акцій тощо.
І Стратегії підвищення прибутковості: застосування наукомістких технологій, ставка на високу якість товару, орієнтація на індивідуальні потреби споживача.
Ставлення до конкуренції, реклами та цінових знижок: реальне розуміння необхідності конкуренції як умови збереження динамічності розвитку компанії; в окремих випадках конкуренція стимулюється (надання конкурентам технологій).
Й. Шумпетер звертав увагу на те, що соціальні зміни й технічний прогрес із часом зруйнували функцію індивідуального підприємництва, а разом з ними було підірване соціальне становище підприємця-індивідуала, який є приватним власником. Його роль була і є однією з форм індивідуального лідерства, що ґрунтувалася на авторитеті особи та особистій відповідальності за успіх усього підприємства. Економічний і технологічний прогрес дедалі більше стає справою колективів висококваліфікованих фахівців, які продукують необхідні для виробництва рішення й примушують функціонувати свої винаходи передбачуваним чином. На зміну підприємницькому генію окремої особи, що спиралася на ієрархічний виконавчий апарат бюрократії, поступово приходить колективна ініціатива і відповідальність усіх членів підприємницької організації.
Принципово змінився склад підприємницьких організацій. Якщо раніше основну масу працівників становили представники робітничих професій, то в постіндустріальному суспільстві їхня питома вага значно скорочується. Найчисленнішою стає частка «білих» та «синіх» комірців – високоосвічених професіоналів. Ускладнення технологій, підвищення вартості устаткування, загострення конкурентної боротьби, підвищення вимог до якості та гнучкості виробництва – все це вимагало розширення самостійності працівника і підвищення ступеня відповідальності, що покладалася на нього.
НТР внесла зміни не лише в економічне, а й у соціальне життя суспільства. Умови праці викликали щораз активніший протест працівників, чия кваліфікація помітно зросла, рівень життя підвищився, а культурні потреби істотно розширилися. Значення оплати праці не зменшилося, але цьому фактору довелося потіснитися і дати місце нематеріальним потребам – бажанню ствердити себе як особистість, проявити свій творчий потенціал, усвідомити себе гідним членом суспільства.
На початку 60-х років у західній управлінській теорії виникає неформальний підхід до управління. Вихідний постулат неформальної школи був введений у понятійний апарат управлінської науки Д. Мак-Грегором, який описав два принципи оцінювання ставлення людини до праці у вигляді теорії (моделі) «X» та теорії «Y». Згідно з теорією «X», людина є лінивою та безініціативною, усі її думки зосереджені на тому, яким би чином ухилитися від роботи і відповідальності. Цим обґрунтовується необхідність усебічного контролю і детальної регламентації, які насправді сковують ініціативу, позбавляють волі та інтересу до роботи. Такий підхід вимагає суворо ієрархічного підкорення і призводить до розростання управлінського апарату, який вбачає своє призначення у раціональному розподілі всіх до останньої дрібниці ресурсів та контролю за їх використанням.
За теорією «Y», людина, навпаки, радше є працелюбною, аніж лінивою, вона прагне відзначитися на роботі, охоче бере на себе відповідальність, навіть бажає її; людину переповнюють ідеї та честолюбні задуми, головне для неї – реалізація свого творчого потенціалу, а матеріальна винагорода відходить при цьому на другий план. Така передумова передбачає необхідність надання людям максимальної самостійності, яка вивільняє і обертає на користь справі їхню творчу енергію. Відпадає потреба у громіздких організаційних структурах; рівень контролю і ступінь регламентації, що вважалися раніше необхідними, стають не лише непотрібними, а й шкідливими.
Теорія «X» відповідає індустріальному суспільству з його здебільшого непривабливою монотонною працею, що легко піддається нормуванню та перевірці. Час теорії «Y» настав з початком переходу індустріального суспільства в інформаційне, яке має у своєму розпорядженні якісно іншу виробничу базу, що змінила характер самого процесу праці.
Прикладом компанії, діяльність якої репрезентує практику застосування передових методів господарювання може слугувати ІБМ. У системі управління ІБМ втілюються новітні досягнення управлінської думки (передусім неформальної школи). Важливим також є той момент, що ІБМ бере безпосередню участь у створенні інформаційних технологій, тобто за характером виробництва сприяє становленню інформаційного суспільства.
Знайомство з роботами топ-менеджерів ІБМ Ф. Роджерса та Д. Мерсера дає змогу виявити цікаву особливість: гуманістичні принципи управління доповнюються і переплітаються з певними маркетинговими настановами, оскільки одне без другого не працює. Стратегії маркетингу і менеджменту в цілому зорієнтовані на створення гармонійних взаємин, по-перше, всередині підприємства, по-друге – підприємства із зовнішнім світом.
Аналіз досвіду ІБМ надає можливість встановити, що налагодження гармонійних стосунків усередині компанії та її адаптивність до умов зовнішнього середовища передусім досягаються ставкою на людину, що самореалізується (на відміну від людини економічно детермінованої). Така політика складається з двох основних стратегій. Перша характеризується гаслом «Головне багатство компанії – її люди». Компанія залучає до себе найбільш здібних і талановитих, постійно працює над підвищенням їхньої кваліфікації і намагається утримувати їх у себе. Друга складова полягає в заохочуванні самостійності й підприємливості, а також наданні співробітникам можливості повніше реалізувати свій потенціал.
Підґрунтям стимулювання внутрішнього підприємництва (інтрапренерства) в структурах ІБМ слугує корпоративна культура, елементами якої є певний набір переконань, спільних цінностей. В ІБМ це повага до людини, прагнення до досконалості та надання покупцеві найкращого обслуговування. Велику роль також відіграє матеріальний інтерес. Найсуттєвіше він виступає у формі участі співробітників у капіталі компанії. В ІБМ вони мають право на придбання її акцій за цінами, що становлять 85% їх ринкової вартості; щоправда, на суму до 10% своєї заробітної плати.
Можливості для самореалізації створюють такі фактори, як активне делегування повноважень (прав і відповідальності), наявність права висловлювати і відстоювати власну думку, надання єдиного статусу всім співробітникам, пріоритетність горизонтальних зв'язків над вертикальними, сприяння ентузіастам і терпимість до невдач. Делегування повноважень, тобто самостійність у прийнятті рішень, ґрунтується на переконанні, що справу найкраще знає та людина, яка нею займається.
Для боротьби з бюрократичними тенденціями в ІБМ існують дві програми: «дикі качки» та «незалежні господарські одиниці» (НГО). Ідея «диких качок» полягає в тому, що в компанії мають бути люди, заражені її культурою і водночас не підвладні її бюрократії. На кілька років ці люди отримують повну свободу в здійсненні проектів, які вони запропонували і які здобули схвалення. Програми НГО стали відповіддю па закінчення ери масового виробництва, за якої наука була віддалена від виробництва. НГО являють собою внутрішні фірми ІБМ. За їх допомогою компанії вдається зберегти ініціативних та честолюбних співробітників, що прагнуть до самостійності. Компанія-хазяїн залишає в себе всі або більшу частину акцій нової фірми, а ті, що залишилися, отримують ініціатори її створення, які беруть на себе частину пов'язаного з проектом ризику. В ІБМ керівництво корпорації дає змогу НГО мати власні ради директорів, захищаючи їх таким чином від втручання бюрократії із центру. Т. Пітере і Р. Уотермен стверджують, що, починаючи з середини 50-х років (тобто практично з початку електронної ери), всі великі інновації ІБМ виникали поза межами формальної системи досліджень і розробок. Самостійні ініціативні групи, зокрема, були задіяні під час розробки такого проекту, як персональний комп'ютер.
Д. Мерсер визначає організаційну форму ІБМ як «клітинно-органічну структуру» й описує її за допомогою понять біології. Первинним елементом цієї структури є клітина (людина, але частіше група), зв'язок якої із зовнішнім світом здійснюється по її відростках, і вона сама вирішує, у яких напрямках їй слід випускати ці відростки. Отримання і віддача інформації (обмін) стає майже єдиною функцією ділової клітини. її поведінку визначають не лише зовнішні подразники, а й внутрішній код – ДНК (принципи і культура фірми). Завдання менеджерів компанії полягає в тому, щоб забезпечити ці амебоподібні колонії середовищем, ресурсами і культурними цінностями.
Зіставлення ідеальних типів західних підприємців різних епох, виявлення відмінностей в їх структурі дали можливість визначити особливості змін у практиці підприємництва та господарському етносі підприємців. Насамперед необхідно відзначити такі тенденції:
а) включення до інноваційного процесу більшої кількості рядових працівників підприємницької організації;
б) зменшення дистанції влади між керівниками підприємницької організації і рядовими виконавцями завдяки делегуванню повноважень та відповідальності;
в) зростання впливу внутрішнього клімату та корпоративної культури на конкурентоспроможність підприємницької організації.
Страницы: 1, 2
