У сучасній науковій літературі є різні підходи до класифікація об'єктів авторського права серед яких можна виокремити такі:
I. Твори літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в т. ч. програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов'язаний зі створенням або систематизацією об'єктивних знань щодо дійсності, яка оточує) та мистецтва (твори живопису, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, музичні твори).
II. Оригінальні (створені самим автором) і складені або похідні твори, які включають елементи уже існуючих творів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.
III. Завершені і незавершені твори (ескізи, нариси, начерки), письмові (рукописи, нотні записи) та усні (публічно виголошені, виконані), звуко-, відеозаписи (механічні, магнітні, цифрові, оптичні), зображення (рисунки, ескізи, картини, креслення, кіно-, відео-, фотокадри), а також об'ємно-просторові твори (скульптури, моделі, макети, споруди).
IV. Літературні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори, пантоміми; музичні твори; аудіовізуальні твори; твори живопису, скульптури, графіки; твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва; твори архітектури, садово-паркового мистецтва; карти, плани, ескізи; фотографічні твори; похідні твори (переклади, обробки, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжировки тощо); збірники (енциклопедії, антології, бази даних) та інші складені твори.
Згідно з п. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є літературні та художні твори, комп'ютерні програми та компіляції даних (бази даних), якщо вони за відбором та упорядкуванням елементів є результатом творчої інтелектуальної діяльності. Водночас згідно з законодавством України об'єктом авторського права може бути частина твору, яка використовується самостійно в т. ч. оригінальна назва твору.
До письмових літературних творів Цивільний кодекс України відносить белетристичні, публіцистичні, наукові та технічні твори. Белетристичні та публіцистичні твори використовуються шляхом поширення. Твори наукового та технічного характеру можуть як публікуватись, так і використовуватись суб'єктами авторського права без тиражування для відкритого продажу (це стосується, наприклад, наукових звітів, доповідей, проектно-розрахункової документації). Письмові твори можуть носити також навчальний (методичні посібники, програми), рекламний (листи, буклети) та адміністративно-управлінський характер (засновницькі документи, положення, аудиторські заключення, договори тощо). До усних творів відносять виступи, промови, лекції, проповіді, консультації з науково-технічних, економічних, юридичних та інших питань. Усні твори оприлюднюються безпосередньо автором, якому в цьому випадку належать ще й права виконавця (суміжні права). Специфіка відносин, що виникають на цьому підґрунті полягає в тому, що майнові права автора усного твору не можуть бути відчужені. Водночас автор може дозволити (на підставі договору) звукозапис чи відеозапис свого твору, що уможливлює їх використання у подальшому іншими особами. До художніх творів Цивільний кодекс України відносить художньо-драматичні та музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, музичні твори та аудіовізуальні твори, твори живопису, архітектури, графіки, фотографічні твори, твори прикладного мистецтва тощо.
Водночас загальновизнано, що встановити вичерпний перелік об'єктів авторського права неможливо. Це пов'язано з постійним розвитком суспільства, ускладненням та урізноманітненням творчої праці.
Водночас законодавство передбачає виокремлення об'єктів, які не визначаються об'єктами авторського права, в т. ч.:
— офіційних документів політичного, законодавчого та адміністративного характеру, виданих органами державної влади в межах їх повноважень (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо) та їх офіційні переклади;
— державних символів і знаків (прапорів, гербів, орденів, грошових знаків);
— творів народної творчості (поширених та створених народом поетичних, музичних, декоративно-прикладних творів, автори яких невідомі);
— інформаційних повідомлень про події та факти (програм телебачення, радіо, які не є результатом творчої діяльності);
— розкладу руху транспортних засобів, програм теле- та радіопередач, телефонних довідників тощо;
— заповнених форм податкової, фінансової та статистичної звітності (однак пояснювальні записки до них, які містять оригінальні ідеї та узагальнення, можуть бути визнані об'єктом авторського права).
Важливими об'єктами авторського права за сучасних умов є:
— компіляції даних (бази даних) — сукупність даних або іншої незалежної інформації в довільній (у т. ч. в електронній) формі, підбір, розташування основних частин якої, а також її впорядкування є результатом творчої праці. Водночас складові баз даних мають бути доступними їх знаходженню з допомогою спеціальної пошукової системи, в т. ч. на основі електронних засобів;
— програми для ЕОМ — набір команд, інструкцій, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою одержання певного результату, а також підготовчі матеріали, отримані в процесі їх розробки та породжені ними аудіовізуальні зображення, що об'єктивізовані певним чином (на папері, в пам'яті ЕОМ). Це поняття охоплює як операційні системи, так і прикладні програми. Сукупність програм для ЕОМ, а також підготовчих матеріалів до них, насамперед алгоритмів (ідей, на яких засновані програми), об'єднується поняттям програмного продукту.
3. Яку роль відіграє інститут інтелектуальної власності у розбудові національної інноваційної системи
Досвід показує, що інтенсифікація інноваційних процесів у провідних країнах світу та перетворення нововведень у провідний фактор їх економічного піднесення та соціального прогресу нерозривно пов'язані з утвердженням національних інноваційних систем (НІС) як нового механізму господарського саморозвитку та основи радикальних постіндустріальних перетворень. Національна інноваційна система — складна, багаторівнева, динамічна система суспільних відносин, інституцій та організацій, які забезпечують генерування, поширення та практичне використання нововведень, виробництво та реалізацію наукомісткої продукції, формування інноваційної культури та відповідного способу мислення населення.
Інноваційні процеси в економіці нерозривно пов'язані з функціонуванням інституту інтелектуальної власності, механізми якого охоплюють об'єкти, джерела та результати інноваційної діяльності. Інститут інтелектуальної власності дає можливість органічно інтегрувати інтелектуальну інноваційну діяльність у систему суспільного відтворення, адаптувати інтелектуально-інформаційний продукт до реалій ринку, забезпечити баланс інтересів суспільства та творців інтелектуального продукту. Розбудова національної інноваційної системи сприяє перетворенню інституту інтелектуальної власності на важливий інструмент загальнонаціональної інноваційної політики, дієвий важіль державного регулювання напрямів, швидкості та ефективності інноваційних процесів. Водночас інститут інтелектуальної власності:
1) форму є передумови розбудови національної інноваційної системи на основі обміну інноваційною діяльністю та полегшення транзакцій інтелектуального продукту між творцями, посередниками, кінцевими споживачами; перетворення об'єктів інтелектуальної власності на вагому складову активів суб'єктів господарювання, індикатор їх досягнень у науково-технічній сфері; тісного переплетення інтересів учасників інноваційного процесу з економічними інтересами, мотивами безпеки, стабільності та духовно-естетичного розвитку нації; формування інноваційної культури та відповідних цінностей, традицій, їх перетворення на реальний регулятор соціально-економічного життя;
2) виступає рушійною силою розвитку національної інноваційної системи на основі активізації системних науково-технічних досліджень, міжсуб'єктної та міжгалузевої дифузії інновацій, поглиблення кооперації між суб'єктами інноваційного процесу на основі трансферу інтелектуальних продуктів, об'єднання ресурсів та проведення спільних досліджень, розвитку новітніх форм патентно-ліцензійної кооперації фірм (патентних пулів, альянсів, систем перехресного ліцензування тощо), залучення споживачів до інноваційного процесу шляхом їх участі у визначенні спрямованості інновацій;
3) збагачу є національну інноваційну систему, розширює її межі на основі відображення новітніх науково-технічних досягнень у процесі реєстрації і охорони доменних імен у мережі Інтернет, функціонування електронних систем подання та обробки патентних заявок, формування сучасних елементів інфраструктури (патентно-інформаційних систем, спеціалізованих патентних судів, інституту патентних повірених), поширення аудиту та механізмів страхування інтелектуальної власності, розвитку різноманітних посередницьких структур (організацій з колективного управління майновими правами інтелектуальної власності, патентних фондів тощо); створення умов для інтеграції в національну інноваційну систему малого та середнього бізнесу;
4) сприяє розвитку системи фінансування національної інноваційної системи, раціоналізації структури витрат на основі відшкодування та капіталізації інноваційних витрат шляхом реалізації об'єктів інтелектуальної власності, продажу прав інтелектуальної власності, укладання ліцензійних угод, залучення вітчизняних та зарубіжних інвестицій, створення сприятливого іміджу інноваційних формувань, переплетення відносин щодо об'єктів інтелектуальної власності з новітніми інноваційно-господарськими відносинами (лізингом, франчайзингом тощо).
Таким чином, феномен інтелектуальної власності доповнює діяльність суб'єктів інноваційної сфери системно орієнтованими та національно-інтегрованими аспектами, сприяючи вирішенню проблем розбудови національної інноваційної системи.
Список використаної літератури
1. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 431 с.
2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. /За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. –– 500 с.
3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [В 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. –– Т. 1. –– К.: А. С. К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. –– 928 с. (Нормат. док. та комент.).
4. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. університетів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 338 с.
5. Потехіна В. О. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник. –– К.: ЦУЛ, 2008. –– 414 с.
6. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів /За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002.— 624 с.
Страницы: 1, 2
