Рефераты. Формування ефективної інноваційної політики






Формування ефективної інноваційної політики











Формування ефективної інноваційної політики


Протягом останніх років в Україні створюється видимість ведення наполегливої роботи по переводу економіки на інноваційний шлях розвитку. Однак відчутних результатів в цьому напрямі поки-що не спостерігається. Серед важливих причин без результативності є відсутність сприятливих умов для активного вирішення проблеми інноваційного розвитку

Об'єктивна необхідність обґрунтування інноваційної стратегії вимагає належного вивчення та обґрунтування не тільки ролі та значення інвестиційно-інноваційної діяльності у теорії економічного зростання, а й вирішення проблеми її фінансово-матеріального забезпечення. Виходячи з цього, формуванну ефективної інноваційної політики має бути приділено значно більше уваги, оскільки стрімкий економічний розвиток майбутнього буде визначатися рівнем інноваційної активності.

Теоретичні засади інноваційної діяльності розроблялися у наукових працях зарубіжних вчених: Й. Шумпетера, В. Зомбарта, В. Мічерліха, М. Туган-Барановського, А. Шпідгоффа, М. Кондратьєва, С. Кузнеця, Г. Менша, М. Калецкі, В. Хартмана, Б. Твісса, X. Хауштайна, П. Друкера, X. Барнета, Є. Вітте, Р. Солоу, Е. Денісона, Р. Менселла, Ф. Махлупа, X. Фрімена, Л. Соті, С. Глазьєва, Ю. Яковця, Р. Фатхутдинова.

Провідними вітчизняними дослідниками у вирішенні згаданої проблеми є: Ю. Бажал, О. Василик, В. Васюренко, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гойко, Б. Кваснюк, Крупка, О. Кузьмін, О. Лапко, С. Онишко, В. Опарін, А. Пересада, А. Поддєрьогін, В. Федосов, Л. Федулова, Д. Черваньов, А. Чухно та інші.

Незважаючи на підвищення актуальності проблеми інвестиційно-інноваційної діяльності, в теорії і практиці переважає фрагментарний аналіз та вибірковий підхід щодо висвітлення окремих аспектів. Внаслідок цього особливої актуальності набувають питання побудови цілісної системи забезпечення інноваційного розвитку, включаючи ефективність використання методів регуляторної політики, вибору оптимальних варіантів фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності необхідними ресурсами із різноманітними джерелами походження.

Вивчення наукової літератури засвідчує, що майже всі дослідники сучасної економіки одностайні в тому, що інновацію слід розглядати в динаміці, оскільки інновація - це, насамперед, якісні зміни. Крім того, учені не заперечують, що інновація - це єдиний у своєму роді комплексний процес, що об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

Головною функцією інноваційної діяльності виступає функція зміни. Базовими змінами, що супроводжують появу інновацій, є: використання новітньої техніки, нової реалізації технологій виробництва чи бізнес-процесів; випуск продукції з нової сировини; оновлення якостей товарів; структурно-організаційна трансформація виробництва; охоплення нових споживчих ринків тощо [1, с. 7].

З точки зору змін, внесених внаслідок впровадження інновацій, пропонують їхній розподіл на ті, що належать нульовому порядку (реалізовують регенерацію вихідних властивостей), першому порядку (надають кількісні зміни), другому порядку (вносять організаційні зміни), третьому порядку (здійснюють перетворення адаптаційного характеру), четвертому порядку (пропонують новий варіант технології чи вид продукції), п'ятому порядку (породжують нове "покоління" інноваційного продукту), шостому порядку (створюють якісно новий "вид" до змінюваної технології або продукції, але зі збереженням їхнього функціонального призначення), сьомому порядку (започатковують принципово новий "рід" інноваційного продукту, що є докорінним проривом в плані змін функціональних властивостей) [2, с. 32-34.].

Еволюція інновацій в глобальному розумінні підпадає під упорядкування за принципами: "переломних точок", за яким еволюційні процеси мають здатність до саморегулювання й самообмеження; "творчого симбіозу", що наголошує на нерівномірній швидкості виникнення новітніх досягнень, їхній "хвилеподібній" появі; "незворотності" науково-технічного прогресу; "технологічної ізольованості", що не передбачає повну міжгалузеву прийнятність інноваційних напрацювань, хоча й не суперечить "горизонтальному поширенню" інновацій, типових для однієї галузі, на інші сектори економіки.

Таким чином, інновації адаптовують до впровадження в нових умовах, а їхні нові приймачі мусять пристосовуватися до залучених, спочатку дещо чужорідних, новітніх розробок [3, с. 334, 335 ].

Під інновацію слід розуміти як комплексний процес, широкомасштабне нововведення, котре включає в себе стадії: виникнення ідеї, її розроблення, впровадження в конкретному продукті чи процесі, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового рішення, яке спричинює якісні зміни у виробництві з метою отримання соціально-економічної вигоди.

Запропоноване тлумачення інновації як економічної категорії в частині широкомасштабного нововведення має системний характер, оскільки враховує всі стадії проходження: від моменту зародження й оформлення ідеї, через її вдосконалення та практичне втілення в конкретному продукті, до кардинального якісного оновлення виробничого процесу, на базі якого ця інновація проходила апробацію, з реально розрахованими показниками соціально-економічної ефективності від її впровадження. Щодо розуміння інновації як комплексного процесу, то в цьому аспекті запропоноване нами визначення розглядає її як сукупність наукових та освітніх, техніко-економічних знань, соціо-гуманітарних чинників і специфічних прийомів управління, які найповніше реалізуються підприємствами малого і середнього бізнесу, а також спеціальними інноваційними підприємницькими структурами.

Забезпечення економічного зростання інноваційними засобами набуває характеру об'єктивної необхідності, коли вичерпання ресурсних потужностей "вимагає впровадження нової техніки; виснаження сировинних запасів та погіршення стану довкілля - впровадження нових ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; нестача фінансових ресурсів та падіння продуктивності праці - розробки та втілення нових економічних методів та організаційних форм господарювання" [4, с. 13].

В сучасній економічній літературі, незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених економічному зростанню [5, с. 46-52], по суті відсутня розробка методологічних засад дослідження її інноваційної складової. У переважній кількості публікацій інновації пов'язуються із конкурентоспроможністю української економіки; зі стратегією ринкових перетворень або моделями трансформаційних процесів; зі структурними зрушеннями в економіці; аналітичною оцінкою стану інноваційної діяльності та напрямів її розвитку; визначенням пріоритетних напрямів технологічного зростання; організацією венчурного бізнесу і підприємництвом у сфері високих технологій і наукоємної продукції [6, c. 4-17].

Лише в окремих випадках дослідники намагаються виявити гносеологічну природу технологічних змін [7 с. 87-107], пов'язати інноваційну політику з інституційними умовами розвитку венчурного підприємництва в Україні [8, c. 34-42 ]; визначити інноваційну діяльність як пріоритет економічного розвитку України, форму реалізації національних інтересів [9, с. 96-103].

Реалізація заходів з розв'язання окреслених питань обумовлює, насамперед, необхідність пошуку джерел матеріального та фінансового забезпечення системних перетворень в економіці як країни, так і галузей [10, с.24-25]. Враховуючи те, що економічний розвиток нашої країни потребує переходу до інноваційної моделі, можна впевнено стверджувати, що економіка в сучасних умовах, як ніколи, потребує значних інвестицій, які треба найбільш оптимально залучати і використовувати, активної участі держави у створенні організаційних, правових та фінансових передумов для розвитку інноваційних ідей і проектів, інвестиційному забезпеченні нововведень.

Більшість дослідників справедливо вбачають провідну роль держави в активізації інноваційно-інвестиційних процесів, формулюють у цьому зв'язку такі функції: законотворче та інституціональне забезпечення інноваційної діяльності; розробка довгострокової селективної науково-технічної та інноваційної політики, спрямованої на реалізацію стратегії науково-технологічного прориву; формування стратегічних прогнозів щодо соціально-економічного розвитку держави з урахуванням світових тенденцій; стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом надання відповідних пільг, субсидій, субвенцій і грантів у процесі реалізації цільових науково-технічних та інноваційних програм; підтримці інвесторів, які вкладають кошти у наукомісткі високотехнологічні виробництва через субсидіювання частини відсоткових ставок з кредитів комерційних банків [11, с. 4 ].

Важливість дослідження проблеми участі держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу зумовлюється роллю останнього у забезпеченні економічного зростання, яка проявляється у трьох напрямах:

по-перше, інвестиційні витрати є найбільш мінливою складовою сукупного попиту, зміна якої викликає коливання ринкової кон'юнктури, приводить до циклічності розвитку ринкової економіки. Забезпечення її відносної стабільності призвело би до стабілізації всієї економічної системи;

по-друге, інвестиції є важливою умовою інноваційного розвитку економіки. Збільшення капіталу в різних його формах розглядається як принциповий фактор економічного зростання;

по-третє, методи переважно прямого державного впливу на розвиток інновацій в усе більшій мірі повинні доповнюватися фінансовими стимулами, що обумовлює необхідність широкого залучення приватного капіталу. Це дозволить не тільки більш раціонально використати обмежені фінансові ресурси держави, але й стимулювати залучення цих ресурсів з інших джерел.

При цьому головна кінцева мета такого вкладання ресурсів, безумовно, полягає в максимізації прибутку для суб'єктів інвестування. Приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів на споживання в поточному періоді, одержати винагороду за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [12, с. 10]. В контексті розуміння інвестицій як засобу ресурсного забезпечення інновацій їх доцільно визначати як "економічні ресурси, що направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого капіталу" [13, с. 40].

З точки зору фінансів, інвестиції - всі види активів (коштів), що вкладаються в економічну діяльність з метою отримання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції - це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння основного і неосновного капіталу [14, с.43-48]. Подібну точку зору займають й інші дослідники, які намагаються поєднати аналіз інноваційних та інвестиційних процесів у країні.

Страницы: 1, 2



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.