З книги З. Бжезинського «Велика шахівниця» зрозуміло, що в американській геостратегії Україні відведено роль пішака. Це підтвердили і уроки минулого десятиліття. США не зацікавлені у сильній Україні, ні як в члені Європейського Союзу, ні як в члені СНД. І те, й інше може підвищити міць інших центрів сили, а США прагнуть бути єдиним, монопольним центром. Якщо ми хочемо вийти на рівень розвитку, досягнутий передовими європейськими державами, то стратегічне планування повинно бути пов'язане з концепцією європеїзації країни, а не з підпорядкуванням її американській геополітиці. Щодо цього Україні як державі, розташованій на схід від Європейського Союзу, доцільно було б використати досвід Великої Британії, розташованої на його західній окраїні. Ця країна, як відомо, не одразу стала членом ЄС. Її досвід показує, що і прагнення до членства в ЄС, і саме це членство можна вдало поєднувати із забезпеченням міцних позицій в іншій спільноті держав і з особливими відносинами з великою країною, яка не входить до складу ЄС.

У Великої Британії це Британська Співдружність націй і США. У нас це може бути СНД та Російська Федерація. Розвиток же за сценарієм США – це не шлях європеїзації.

Надія на те, що Америка допоможе Україні, наївна, і це підтверджено практикою. Тим часом замість плану мобілізації і повного використання величезних власних ресурсів ми продовжуємо домагатися кредитів МВФ, які жодної користі для модернізації економіки не принесли, лише зумовили величезні борги країни. Деякі наші доброзичливі закордонні спонсори (таких, щоправда, небагато) починають запитувати, скільки ж років нам треба допомагати?

Чому країна, яка має величезні ресурси, вже протягом десятиліття ніяк не може налагодити їх використання? Очевидно, саме тому, що досі відсутні продуманий план і стабільні «правила гри» в економіці.

Стратегічні плани мають бути покладені передусім в основу внутрішньої політики соціально-економічного розвитку, причому важливо, щоб вони підкріплювалися і розвивали ся галузевими і регіональними програмами. Водночас необхідно, щоб стратегічні плани спрямовували і зовнішньоекономічну діяльність, передбачаючи активну участь уряду як у виробленні, так і у здійсненні відповідної політики. На світовому ринку треба пробиватися загальнодержавними силами.

Стратегічний план повинен бути планом прориву, завоювання нових ринків, економічної експансії.

Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності не може зводитися до випрошування інвестицій на тих чи інших вигідних для іноземців умовах. Сприятливий інвестиційний клімат – це передусім впевненість у стабільності держави і законодавства. МВФ та його українські агенти навмисно цей клімат псують. Приклад: кампанія проти вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Потрібен саме прорив на ринки, тобто заробляння, а не випрошування грошей. Урядові органи, у тому числі МЗС, повинні активно відстоювати інтереси наших підприємств за кордоном, як це робить, наприклад, уряд США. Постійно з'являються повідомлення про багатомісячні затримки наших морських суден – залишків Чорноморського морського пароплавства – у закордонних портах, розпочинаються надумані антидемпінгові розслідування щодо українського експорту, зокрема у США проти наших металургів. Якщо у 1995 р. під антидемпінгові розслідування потрапило 28% українського експорту, то у 2003 – вже 35%. Ефективної ж допомоги з боку МЗС не спостерігається.

Останнім часом зроблено певні кроки для забезпечення стратегічного планування і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Створено Інститут економічного прогнозування НАН України, а також інститути стратегічних досліджень у віданні Ради національної безпеки та оборони. Але цього не досить – плани повинні бути робочими, а не лише концептуальними. Потрібен робочий механізм їх послідовної реалізації, який спирався б на відповідну правову основу. Необхідно закріпити законом порядок розробки планів, їх рекомендаційне (індикативне) значення для одних суб'єктів господарювання й обов'язкове для інших (державних структур).

У нас чомусь стали боятися самого поняття «планування». Мовляв, воно неринкове. Це помилкова думка. Планування є в усіх країнах з розвиненою економікою. Тому вона у них і розвинена, що вони працюють за стратегічними планами, а не навмання. Міжнародна асоціація стратегічного планування видає журнал, який користується попитом на всіх континентах. Для нас особливо цікаво було б вивчити досвід планування у Франції, Японії, Південній Кореї, КНР, на Тайвані. Та й з нашого минулого досвіду можна дещо використати у нових умовах.

Висновки

Таким чином, ціль розробки стратегічного плану і бізнес-плану – спланувати господарську діяльність фірми на найближчий і віддалений періоди відповідно до потреб ринку і можливостями одержання необхідних ресурсів.

Задачами стратегічними плану і бізнес – плану є:

-                     сформулювати довгострокові і короткострокові цілі фірми, стратегію і тактику їхнього досягнення;

-                     визначити конкретні напрямки діяльності фірми, цільові ринки і місце фірми на цих ринках

-                     вибрати асортимент і визначити показники товарів і послуг, що будуть запропоновані фірмою споживачам;

-                     оцінити виробничі і невиробничі витрати;

-                     визначити склад маркетингових заходів щодо вивчення ринку, стимулюванню продажів, ціноутворенню і т. п.;

-                     оцінити фінансове положення фірми і відповідність наявних фінансових і матеріальних ресурсів можливостям досягнення поставлених цілей і т.д.

Бізнес – план виконує наступні основні функції, а саме:

-                     є інструментом, за допомогою якого підприємець може оцінити фактичні результати діяльності за визначений період;

-              може бути використаний для розробки концепції ведення бізнесу в перспективі;

-              є інструментом добування фінансових ресурсів;

-              являє собою інструмент реалізації стратегії підприємства.

Таким чином, бізнес – план дозволяє проаналізувати можливості діяльності підприємства й обґрунтувати вибір пріоритетних цілей, тобто визначити стратегію функціонування фірми.

Розглянувши мету і сутність стратегічного планування, а також різні аспекти практики складання бізнес-планів, можна зробити висновок, що цей план є невід'ємною частиною внутріфірмового планування, одним з найважливіших документів, розроблювальних на підприємстві, є ефективним інструментом керування, допомагає підприємству, визначати перспективи росту своєї справи, контролювати поточну ситуацію.

Написання дійсної курсової роботи внесло істотну користь у практиці вивчення планування і прогнозування діяльності підприємства.

У даній роботі був проведений аналіз реально функціонуючого підприємства, якому необхідно утримувати свої позиції на постійно змінюється ринку в умовах конкуренції і без бізнес – планування просто неможливо обійтися. Так сьогодні користається попитом одна номенклатура товарів, а завтра може бути чи прийдеться застосовувати чи конверсію існує велика імовірність банкрутства і відходу з ринку. Рішення ж необхідно приймати в найкоротший термін, лічені іноді в лічені дні. І бізнес – планування є найважливішим інструментом у даній ситуації.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про підприємництво»

2. Закон України «Про господарські товариства»

3. Хозяйственный кодекс Украины. – К., 2004.

4. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 288 с.

5. Бизнес – план (методические материалы). – М: Финансы и статистика, 1998.-30 с.

6. Булатов А.С., Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности промышленного предприятия. – Минск: ИСЗ, 2002.

7. Буров И.С., Морошкин М.В., Новиков А.П. Бизнес – план. Методика составления. – М.: ЦИПКК, 2003. – 101 с.

8. Бандурка О.М., Коробов Н.Л. Фінансова діяльність підприємств:Підручник.-К.:Либідь, 1998.

9. Ворст И., Ревентлоу П. Экономика фирмы: Учебник – М.: Высшая школа, 2002.

10. Горфинкель Н.П. Экономика предприятия. – М.:ЮНИТИ, 2002.

11. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательства – М.: СОФИТ, 2003.

12. Деловое планирование (Методы. Организация. Современная практика): Учеб. пособие / Под ред. В.М. Попова. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.

13. Дмитриев Ю.А., Гутман Г.В., Краев В.Н. Бизнес – план / структура, содержание/. Методические указания к разработке – М: Финансы и статистика, 2002. – 130 с.

14. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 512 с.

15. Карлоф Б. Деловая стратегия. М.: Экономика, 2000. – 195 с.

16. Круглов М.И. Стратегическое управление компанией. М., Русская деловая литература. 1998. – 98 с.

17. Любанова Т.П., Мясоедова Л.В., Грамотенко Т.А., Олейникова Ю.А. Бизнес-план, Учебно-практическое пособие. – М.: «Издательство ПРИОР», 2003. – 96 с.

18. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія):Навч. Посібник.-К.:КНЕУ, 1999,-164 с.

19. Соболь С. Предпринимательство (начало бизнеса).-К., 1999 – 123 с.

20. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент. Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2003. – 447 с.

21. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов/ Г.Б. Поляк, И.А. Акодис, Т.А. Краева и др.; Под ред. Г.Б. Полякова. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 2002. – 518 с.

22.Фінанси підприємств:Підручник/Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. – К.:КНЕУ, 1999.

23. Финансы в управлении предприятием/ Под ред. А.М. Ковалевой – М.: Финансы и статистика, 2002. – 160 с.

24. Тарасенко Н.В., Волохата К.О. Економічний аналіз. – Львів: ЛБК, 2003.

25. Шеремет А.Д. Финансы предприятий.-М.:Финансы и статистика, 1997.

26. Яцків Т. І. Теорія економічного аналізу – Львів: Світ, 2003.

Додаток А

Структура трудомісткості виробництва електричної техніки, %

Додаток Б

Необхідні засоби для технічної підготовки і розвитку виробництва

Додаток В

Витрати на виробництво електричної техніки

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6