Догляд за вухами. Тяжкохворим дітям медична сестра періодично очищає слуховий прохід від накопиченої сірки. Очищення зовнішнього слухового проходу проводять вологим і сухим способом. Останній найбільш обдуманий, бо після промивання може виникнути запалення середнього вуха. Туалет слухового проходу виконують сухими ватними джгутиками. Перед видаленням сіркової пробки у вухо закапують декілька крапель 3% розчину перекису водню і тоді ватною турун дою виводять пробку.
Кожного дня при першому ранковому туалеті (до першого годування) дітей потрібно важити. Маса дитини в цей час є найбільш точною, тому що після останнього годування проходить декілька годин (нічна перерва), отримане молоко вже встигло перетравитися і кишечник спорожнився.
Попередньо медсестра повинна добре перевірити чи працює вага, підвезти її на столику до кувеза дитини і обнулити. Перед тим, як покласти дитину на вагу, чашку ваги протирають спиртом чи дезинфікуючим розчином (для виключення перенесення інфекції від однієї дитини іншій) і накривають чистою пеленкою. Для кожної дитини підкладають нову пеленку. Медична сестра повинна важити дітей, не поспішаючи, точно вирахувати їх чисту вагу, правильно записати її в картку.
Регулярне визначення маси новонародженої дитини дозволяє слідкувати за фізіологічною втратою маси тіла. Зменшення маси тіла в більшій чи меншій мірі, в перші дні життя є надзвичайним явищем, тому і прийнято вважати його фізіологічним.
Температуру в новонароджених вимірюють через 2 год. Термометри постійно знаходяться в баночці (стакані) з дезинфікуючим розчином або спиртом. Розчин необхідно змінювати на свіжий. На посудині повинна бути вказана назва розчину і дата виготовлення. На дно баночки кладуть вату, щоб термометр не розбився. Зверху затягують посудину одним шаром марлі з отвором для термометра.
Перед вимірюванням температури термометр витирають стерильною ватною кулькою.
Кінець термометра із ртутним резервуаром вводять в під пахову ямку чи пахову складку і плече або стегно, прижимають у ямці. Виймають термометр через 10хв. Після вимірювання температури відмічають її показники в індивідуальній картці.
Догляд за пуповинним залишком. Через пуповину і рану, яка лишається після її відпадання, в організм дитини може проникнути інфекція і викликати серйозне захворювання, аж до пупкового сепсису.
В залежності від способі обробки пупкового залишку, відпадання його проходить раніше чи пізніше. Шкіра навколо пуповидного залишку протягом усього часу муміфікації повинна висихати поступово, без неприємного запаху.
Якщо навколо пупка відмічається почервоніння, припухлість шкіри, а залишок лишається деякий час вологим або з неприємним гнилісним запахом, медсестра повинна сповістити про це лікаря і накласти на пупок свіжу стерильну пов'язку із марлі, змочену в 70% спирті, її змінюють 3-4 рази протягом доби.
Руки миє з милом (двічі), висушує, зігріває. Кисті обробляє ватними кульками, змоченими в спирті, одягає стерильні рукавички. У праву руку бере піпетку і набирає свіжо приготовлений розчин перекису водню 3%. Двома пальцями лівої руки розводить краї пупкової ранки і закапує 1-2 краплі набраного в піпетку розчину. Не відпускаючи пальці, бере пінцетом стерильну ватну кульку і осушує ранку від центру до периферії. У праву руку бере піпетку з набраним 90% етиловим спиртом і закапує 1-2 краплі і обробляє рану.
Медсестра проводить санацію порожнини рота і носа за допомогою катетерів та електровідсмоктувача. Перевіряє заземлення електро-відсмоктувача, вмикає його в електромережу. Зі стерильного столика бере корнцангом стерильний лоток і гумовий катетер. У ліву руку бере гумовий шланг, що відходить від електровідсмоктувача, а правою рукою, за допомогою пінцета приєднує стерильний гумовий катетер. Бере правою рукою катетер посередині і вмикає електровідсмоктувач. Вводить його почергово в носові ходи. Для попередження присмоктування слизової оболонки рухає катетером вперед і назад. Після відсмоктування слизу із носових ходів, медсестра відсмоктує слиз із порожнинного рота. Артеріальний тиск і пульс визначає за допомогою спеціальних пристроїв.
Спостереження за станом і поведінкою новонародженого.
Спостережливість у медичної сестри відділення інтенсивної терапії новонароджених дуже цінна якість, яку необхідно розвивати.
Хвора новонароджена дитина не може висловити ніяких скарг. Помічені уважною медсестрою перші симптоми захворювання, яке починається допомагають лікарю вчасно встановити точний діагноз і своєчасно призначити відповідне лікування.
Дитяча медична сестра повинна добре знати як поводить себе хвора дитина. Крику у хворої дитини може зовсім не бути або він може бути тихим, слабким, хворобливим, зі стогнанням. Час від часу дитина може різко викрикувати. Рухи можуть бути в'ялі, слабки або та чи інша кінцівка може бути нерухома. Сечовипускання і дефекація можуть взагалі бути відсутні або бути дуже частими, майже безперервними. В сечі і калі можуть бути домішки крові.
Неспокій дитини, поганий сон, блювання після годування в невеликій кількості, значна втрата маси, наявність судом чи посмикувань, все це повинно насторожити медсестру. Необхідно наглядати за характером дихання. Поява задишки, нерівне дихання, сопіння носом, чхання чи кашель повинні бути відмічені і про них необхідно сповістити лікаря.
Оглядаючи дитину під час пеленання, медсестра повинна звертати увагу на стан слизових оболонок: чи чисті очі, ніс; чи немає на губах, яснах, язику і слизовій оболонці зіву білих бляшок, молочниці. У випадку появи у дитини нежиті чи коньюктивіту, медсестра повинна волювати дитину і почати лікування, згідно призначень чергового лікаря (до приходу педіатра).
При огляді шкіри необхідно звернути увагу на її колір (чи немає незвичної блідості, жовтушності, ціанозу), тому що зміна кольору шкіри може бути симптомом захворювання, яке розпочинається. Оглядаючи шкіру, необхідно особливо ретельно оглядати складки і ділянку попрілості. Необхідно пам'ятати, що при появі рідких і частих випорожнень, попрілості виникають особливо швидко. Тому медсестра, яка помітила у новонародженого попрілості в ділянці сідниць чи внутрішньої поверхні стегон, повинна слідкувати за характером стільця: як часто випорожняється дитина, який вигляд калових мас, не супроводжується діарея, яка виникла, блюванням.
Медсестра повинна звертати увагу на стан молочних залоз дитини: почервоніння шкіри над молочною залозою є ознакою маститу - запалення молочної залози. Помітивши подібне почервоніння, необхідно сповістити лікаря.
Вигодовування
Для грудних дітей у відділенні є листки годування, в яких медсестра відмічає кількість призначеної фактично вжитої їжі за кожне годування. Відмічаються також особливості апетиту; наявність зригувань чи блювоти. Про це медсестра інформує лікаря.
Для кожного новонародженого підбирається індивідуальний метод з урахуванням гестаційного віку, клінічного стану, постнатальної адаптації. Дуже ослаблені або новонароджені із дуже низькою масою можуть відрізнятися непереносимістю тривалого ентерального годування. Однак у всіх можливих випадках треба призначити ентеральне годування, яке є безпечним, дешевшим, забезпечує велику кількість поживних речовин і є більш прийнятним із фізіологічної точки зору. Виключно парентеральне годування може призводити до атрофії слизової оболонки кишечнику. Трофічне годування в основному добре переноситься новонародженими до початку помітного засвоєння поживних речовин із ентерального способу годування.
Годування недоношених немовлят безпосередньо груддю або із м'якої соски, форма якої спеціально розроблена для недоношених дітей, часто можливе із 32-34 тижнів гестаційного віку, коли розвивається координація ссання та ковтання. Існують такі вимоги до годування із пляшечки:
1. Температура. Температура молока або штучної суміші має відповідати температурі тіла або оточуючого середовища.
2. Положення. Голодний малюк має лежати у зручному безпечному лежачому положенні. Пляшка має утримуватися таким чином, щоб усмоктуване до неї повітря потрапляло до їжі із боку дна, а до дитини потрапляло молоко без повітря. Пляшка для малих немовлят ніколи не замінить годування груддю, оскільки контакт із тілом матері та притискування дитини настільки ж важливі, як і калорійність їжі.
Для пляшкового годування найбільш відповідає схема через кожні 3-4 години (звичайна практика годування) або за вимогою дитини.
Спочатку за допомогою пляшечки дитині дається одна стерильна вода. Якщо дитина смокче воду без попадання у дихальні шляхи та зригування, тоді дитину можна відразу перевести на повноцінну штучну суміш або материнське молоко.
Годування через зонд (назогастральний або орогастральний) підходить для: немовлят до 32 тижнів гестаційного віку; недоношеним немовлятам, які сильно втомлюються від витрат енергії на ссання (додатково); немовлята із порушенням механізмів ссання та ковтання внаслідок розладів, які включають енцефалопатію, гіпотонію, щелепно-лицьової дефекти.
Для такого годування потрібно покласти дитину у таке положення, щоб голівка лежала на боку, через рот або ніс уводять 5F або 8F поліетиленовий годувальний зонд. Спочатку необхідно відмітити відстань від носа до вуха та до мечовидного відростку. Положення катетера перевіряється уведенням повітря та аускультацією в області над шлунком.
Після того, як зонд займе відповідне місце, проводиться контроль залишкового матеріалу, відсмоктаного із шлунку, реєструється зазначення об'єму і цей матеріал уводиться назад до шлунку щоб запобігти метаболічним ускладненням, викликаним виділенням солей та кислоти.
Відмірена кількість рідини вливається до шприца, шприц приєднується до зонду і рідини дають краплинами під дією сил гравітації вливається до шлунку. Ні в якому разі не уводити рідини до шлунку під тиском.
Перше оральне годування рекомендується починати стерильною водою. У випадку усмоктування у дихальні шляхи вона викличе не таке сильне подразнення легенів, ніж, наприклад, 5% розчин глюкози або штучна харчова суміш. Якщо дитині уводиться грудне молоко або годувальна суміш, то бажано збільшити інтенсивність та об'єм уведення рекомендованими об'ємами до тих пір, поки не будуть задовольнятися вимоги дитини у калорійності та у рідинах.
У різних неонатальних відділеннях інтенсивної терапії відповідно дуже відрізняються уподобання щодо вибору методів та схем годування. В основному, для новонароджених із дуже низькою масою, використовують періодичне годування. Постійне назогастральне годування загалом призначається новонародженим із дуже низькою масою та народженим достроково (1000г), а також недоношеним немовлятам, які у перинатальний період знаходяться у нестабільному стані.
Періодичне болюсне годування із фізіологічної точки зору краще, оскільки воно стимулює виділення шлунково-кишкових гормонів, пов'язаних із годуванням, що може грати відповідну роль у подальшому розвитку та дозрівання шлунково-кишкового тракту.
Постійне годування, навпаки, в основному краще переноситься новонародженими із дуже низькою масою і пов'язане із меншою частотою побічних шлунково-кишкових дій таких, як рефлекс та розтягнення шлунка. Крім того, болісне годування порівняно із безперервним, може знижувати еластичність легенів після прийому їжі.
Рішення про початок ентерального годування недоношеної дитини має базуватися на оцінці клінічної та метаболічної стабільності.
Використана література:
1. Н.М.Миргородская. Работа сестры в палате новорожденных. М. - Медицина. 1968; 56-67, 89-102.
2. С.Р.Ковальова, Н.М.Левашова. Догляд за новонародженою дитиною. К. - «Здоров'я», 1977; 11-19, 28-34.
3. Ф.М.Китика, С.Г.Лазаревич и др. Ребенок, уход, питание, вакцынопрофилактика. Кишенев., 1988; 95-119
Страницы: 1, 2
