Речовини, які добре всмоктуються у кишечнику, можна вводити всередину через рот, а інколи через пряму кишку.Препарати,які можна вводити всередину та парентерально,вводять парентерально у більш тяжких випадках.При сепсисі із-за слабкого всмоктування у кишках ліпше скористатися парентеральним методом.Речовини,які слабко або зовсім не всмоктуються у харчовому каналі або легко руйнуються кислотою шлункового соку, травними та мікробними ферментами,вводять парентерально.Деякі антибіотики при внутрішньом'язовому введенні оказують значну подразливу дію,яка викликає запалення та навіть некроз у місті введення.Їх призначають для прийому всередину та для обробки слизових оболонок, або також внутрішньовенно.

Внутрішньовенне введення запеспечує,хоча і не на тривалий строк,більш високу концентрацію препарату в крові,а потім і в інших органах.У таких випадках необхідні часті ін'єкції або постійне краплене введення.Ще більш високу концентрацію антибіотиків у окремих випадках забезпечує внутрішньоартеріальне введення,що у ряді випадків знижує або навіть скасовує бар'єрну функцію печінки.Цей метод особливо використовуються при інфекційних процесах в області кісткової тканини.

Важливим є характер та ступінь виведення препарату з організму та його руйнування при різних способах введення..При захворюваннях сечових або жовчних шляхів іноді спостерігається терапевтична дія навіть при призначенні не дуже активних антибіотиків,якщо вони виводяться разом із сечею або жовчю у достатньо великих концентраціях.

Створити достатні концентрації препарату в органах,які захищені біологічними бар'єрами ,особливо в спинномозкової рідині та центральній нервовій системі,важко.Саме тому лікування при менінгіті та енцефаліті являє значні трудності.

Проходження антибіотиків у спинномозкову рідину в першу чергу залежить від властивостей препаратів,загалом від їх розчинності у жирах.Тільки деякі (левоміцетин,цефалоспорин,бісептол,ристоміцину сульфат, циклосерин,цепорин,вібраміцин та інші) порівнянно легко проходять через гематоенцефалічний бар'єр та створюють терапевтичні концентрації у спинномозкової рідинні та тканинах мозку.

Крім того,ступінь прохідності різних антибіотиків у спинномозкову рідину залежить від їх концентрацій у крові.Тільки вміст у крові дуже високих концентрацій пеніциліну ,який вводили парентерально та масивними дозами,зможе забезпечити лікувальні концентрації у спинномозкової рідині.Для цього і вводять масивні дози бензилпеніциліну хворим на менінгіт.

Важливим фактором при цьому є стан оболонок мозку,так як прохідність різних антибіотиків при їх запаленні значно вища,ніж при нормальному стані.Однак,чим швидше препарат потрапить у спинномозкову рідину,тим скоріше він виведеться з організму.Велике практичне значення має стан і інших біологічних бар'єрів.

При виборі оптимального для даного хворого способу введення препарату,слід враховувати властивість препаратів всмоктуватись у харчовому каналі. Щоб забезпечити максимальну концентрацію у вогнищі інфекції,антибіотики використовують місцево.Їх вводять у саме вогнище інфекції або у близьку до нього область.

У вогнища запалення антибіотики потрапляють значно краще в первинну стадію запального процесу, тому що гній знижує активність багатьох антибіотиків.У гнійні вогнища вводять препарат після того,як позбудуться від гною та промиють порожнину.Саме тоді у цих вогнищах утворюються високі концентрації препарату.

З різних способів введення антибіотиків слід вибирати менш травматичний та той, якій забезпечує вміст препарату в достатній концентрації у вогнищах запалення.Тому при можливості слід вводити препарат через рот або пряму кишку,але не парентерально.Ці методи найбільш зручні і для лікування хворих у лікарнях, і на дому, та особливо зручні при лікування дітей.

Парентеральні методи введення застосовують при важкому інфекційному захворюванні,коли необхідно як можна скоріше створити високу концентрацію препарату в організмі.

Однак введення деяких антибіотиків всередину також забезпечує швидке створення у крові та внутрішніх органах достатніх для лікування хворого концентрацій.Більшість антибіотиків,які приймають всередину ,приймають після їжі.Це пов'язано не тільки з чутливістю деяких препаратів до кислотності шлункового соку та травних ферментів,а і з можливістю небажаної взаємодії з їжею.

При кишкових інфекціях більш бажаним є прийом антибіотиків через рот,окрім випадків, коли хворого нудить.

При інфекційному ураженні легенів та бронхів,бажаним є аерозольний спосіб введення,якій комбінують з іншими допустимими способами.Речовини,які вводяться в легені,знаходяться там ,а також у крові більш тривалий час,ніж при внутрішньом'язовому введенні.При ураженнях шкіри ,підшкірних клітин або слизових оболонок бажаним є місцеве введення антибіотиків у вигляді мазей,розчинів та інших лікарняних форм. Внутрішньоартеріальне введення частіше використовують при ураженнях кісток.

У маленьких дітей,людей похилого віку при наявності дистрофічних явищ,захворюванні печінки або застійних явищ у ній, а також при захворюваннях верхніх відділів харчового каналу раціонально використовувати препарати,які добре всмоктуються у прямій кишки(левоміцетин,еритроміцин,олеандоміцину сульфат та інші).При введенні через пряму кишку препарати минають печінку ,так як потрапляють у нижню полу вену. Це має велике практичне значення, оскільки багато з них руйнуються у печінці та виводяться разом із жовчу.Введення через пряму кишку забезпечує утворення більших концентрацій у крові ,ніж при введенні через рот.

Для ректального прийому використовують мікроклізми або ректальні свічі,які вводять у звичайних дозах або у півтора рази більше. Багато антибіотиків виводяться з крові разом із жовчю, а потім можуть ще раз всмоктуватись у кишках ,що забезпечує їх більш тривалий час перебування у необхідних концентраціях у організмі хворого.

Продукти розпаду деяких антибіотиків також у великих кількостях виділяються з жовчу ,тому такі антибіотики слід призначати з великою обережністю при захворюваннях печінки.

При септичних процесах антибіотики слід вводити частіше, ніж при запаленнях різних внутрішніх органів. Це пов'язано з більш швидким їх виділенням з крові ніж з органів.

Місцеве використання антибіотиків частіше ,ніж парентерально введення або прийом всередину, викликає алергію у хворих.Оскільки місцеве використання антибіотиків не завжди забезпечує їх концентрації у вогнищі запалення, його комбінують з парентеральним введенням.

 РОЗДІЛ 2

Комбінована хіміотерапія

2.1 Суть комбінованої хіміотерапії

Використання комбінацій з двох чи більше антибіотиків,які мають не однаковий механізм антимікробної дії,в більшості випадків,при правильному призначенні, оказують різносторонню і тому більш повноцінну та активну дію.Наприклад при стафілококових інфекціях простежується висока терапевтична активність комбінації еритроміцину (або олеандоміцину фосфату)з одним із препаратів нітрофурану або фузидину з рифампіцином.

Крім того при назначені комбінованої хіміотерапії менша вірогідність розвитку лікарняної стійкості збудника.У зв'язку з цим комбінована терапія з кожним роком стає все більше розповсюдженою.Однак неправильне використання комбінацій антибіотиків може бути більш небезпечним ,ніж монотерапія,із-за того,що є можливість складання токсичної дії препаратів, частішого та різкішого розвитку дисбактеріозу, супер інфекцій , тощо.При підборі комбінацій антибіотиків,слід забезпечувати безпечність даної комбінації для хворого та відсутність негативного взаємовпливу її компонентів.

При комбінованій терапії спостерігають декілька типів дії комбінацій антибіотиків.

Синергідна дія -збільшення активності комбінації порівнянно з сумою дії її компонентів, незалежно від ступеня активності кожного препарату,якій входить у склад комбінації.

Наприклад,дія одного препарату на оболонку клітини може полегшити та збільшити прохідність другого препарату всередину клітини, забезпечуючи

більш активну дію.

Дуже поширеним є комбіноване призначення різних протитуберкульозних препаратів.

У деяких випадках в організмі трапляється активізація одним препаратом ферментів, які руйнують іншій. Яскравим прикладом синергідної дії є комбінації стійких напівсинтетичних пеніцилінів з ампіциліном.

Завдяки синергідної дії комбінована терапія ефективна при багатьох інфекціях:туберкульозі,синьогнійних інфекціях,сепсисі та інших.Явище синергізму має велике практичне значення.

Антагоністична дія-зменшення активності комбінації препаратів порівнянно з дією кожного з її компонентів.У літературі розглядаються комбінації бактерицидних препаратів з бактеріостатичними як ті, що проявляють антагоністичну дію.Однак,це не завжди підтверджується.Такі комбінації швидше оказують синергідну дію, ніж антагоністичну. Антагонізм спостерігається у рідких випадках та дуже слабко.

Відома також і сумарна дія комбінацій, при якої активність комбінації препаратів дорівнює сумі дії її компонентів.

Важливою позитивною особливістю комбінованої хіміотерапії є зупинення розвитку стійкості збудника до компонентів комбінації. Але при цьому важливою умовою є використання препаратів з різним механізмом дії,що затримує адаптацію до них збудника.

Наступною особливістю комбінованої хіміотерапії є її ефективність при змішаних інфекціях(інфекції у харчовому каналі,сечових шляхах та органах та інші).Препарати широкого спектру дії можуть зупинити розвиток бактерій та знищити їх,але ,враховуючи стійкість до них,при змішаних інфекціях ліпше використовувати комбінації з антибіотиків широкого спектру дії.

Призначаючи комбінації антибіотиків,слід пам'ятати про недозволенність комбінування препаратів з перехресною стійкістю, з однотипним механізмом токсичної дії та тих,що зовсім не можна комбінувати.

Комбінована хіміотерапія має свої недоліки:комбінації активно руйнують не тільки збудників хвороби,але і нормальну мікрофлору організму,що сприяє легкому розвитку дисбактеріозу та кандідозу.Тому при комбінованій хіміотерапії слід використовувати препарати,які сприяють нормалізації мікрофлори,а також полівітамінні препарати,у зв'язку з можливістю порушення вітамінного балансу.

У окремих випадках спостерігається уповільнення виведення деяких препаратів з організму.

Страницы: 1, 2, 3, 4