Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних) задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.

Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких задач належать:

1) подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, що грунтуються в механізмі вчинення злочину, виникнення джерел доказової інформації, які є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження і попередження злочинів;

2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;

3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та попередження того, що готується;

4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, розробка на їх основі головних напрямів криміналістичної діяльності;

5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього та судового слідства;

6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.

Часткові завдання криміналістики — динамічні, вони змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити пекучим потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу, визначаються стосовно тих напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Наприклад, підсилення боротьби з організованою злочинністю, внесло до порядку денного створення нових структурних підрозділів, розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема, використання як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису. Тому розробка спеціальних засобів звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації — все це є конкретними сучасними завданнями криміналістики.

Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.

Злочинність у системі соціальної діяльності.

Злочин як різновидність соціальної діяльності.

Матеріалістична діалектика складає теоретичний фундамент методології часткових наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики заведено називати загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв'язків, термінів і понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших часткових учень.

Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і досягнень суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.

У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб'єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.

Продовжуючи думку, треба підкреслити, що все більшого методологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем кримінальної і криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія механізму вчинення злочину (Р.С.Бєлкін), теорія криміналістичної діагностики і прогностики (П.Д.Біленчук), криміналістична теорія спілкування
(В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н.І.Клименко, В.К.Лисиченко, А.О.Фокіна,
В.А.Образцов), теорія криміналістичної інформатики (П.Д.Біленчук,
Л.І.Громовенко, В.Г.Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Все це справедливо стверджує, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.

Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних і ідеальних слідів у світлі діяльності суб'єкта злочину.

У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід пов'язаний з історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності і розвитку суб'єкта. Включаючи при цьому виникнення злочинного наміру; розвиток і формування мети; складання плану і моделі бажаного результату; дослідження фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.

Діяльнісний підхід пов'язаний з інформаційним, оскільки засоби криміналістичної техніки і тактики під час їхньої реалізації виконують функції збирання, дослідження і використання доказів у кримінальному судочинстві. Внаслідок цього однією із сторін процесу розслідування є інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність суб'єктів кримінального процесу.

Зрештою, у криміналістиці діяльнісний підхід зумовлений суттю і поняттям у кримінальному праві. Злочин — це передбачене кримінальним законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його економічну основу, приватну власність, конституційні права і свободи громадян, а також інші діяння, що посягають на суспільний правопорядок і громадську безпеку.

Криміналістичне поняття діяльності.

Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність". Отже, поняття "діяльність" обумовлене обов'язковою присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає "спосіб буття", тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.

Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов'язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах суспільної (духовної) і матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі, комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки вони виникають в результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних і ідеальних відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види і структура відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його учасників та інших обставин.

Структура соціальної діяльності містить: а) суб'єкт з його потребами; б) мету, у відповідності з якою суб'єкт перетворює предмет; в) об'єкт, на який спрямована діяльність; г) засоби реалізації мети; д) результат діяльності.

Діяльність — це здійснення суб'єктом певної фізичної або інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.

У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну і практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб'єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об'єкт діяльності. Але не завжди ідея суб'єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення об'єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою.
Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.

Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид і характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені організатор і виконавець злочину.

Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і нетрудова та різні її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну, суспільну.

Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів.

У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої можуть мати ознаки адміністративних, цивільних, фінансових правопорушень.
Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність — це посягання особи на об'єкти кримінально-правової охорони і об'єктивні умови, пов'язані з ними. Через це, діяльність являє собою акт зовнішньої дії суб'єкта. Тому ознаки діяльності, які складають об'єктивну сторону злочину,— місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і передусім потрапляють в поле зору слідчого на місці події.

Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи не можна порівнювати з простим фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені і відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл із зброї, треба виконати декілька операцій: дослати патрон у патронник, звести курок, прицілитись, натиснути на спусковий крючок. Проте це тільки частина руху, в діяльності їх значно більше, оскільки все складне дискретно. Звідси всякий рух треба розглядати як складне. Щоб пізнати будь-яку діяльність, тим більше побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості елементи руху. Виділення їх є одним із логічних прийомів розкриття структури діяльності та пізнання її суті.

Страницы: 1, 2, 3, 4