особливо жорсткі і варварські форми, зміг дати немало в підтвердження думки

Гоббса проте, що “людина людині - вовк”.

Абстрактна людина Гоббса - це людина того суспільства, в якому,

висловлюючись словами самого Гоббса, “влада” є “дещо почесне”, а “рабський

стан, обумовлено необхідністю і страхом, дещо ганебне”, в якому багатство,

жадібне стремління до нього складає моральну цінність людини.

Гоббс так само як і після нього Локк, був засновником зведення всіх

багатообразних людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності.

Вони вказували, що це “мабуть метафізична абстракція виходить з того, що в

сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані

тільки одному абстрактному грошово-гендлярському відношенню”.

Ідеалізм і антиісторизм в підході до суспільних проблем у Гоббса

полягає у тому, що людину визначеної епохи з його моралю і моральними

якостями, людини-вовка, народженого визначеними суспільними відносинами,

він підвів в ранг “людини взагалі” і зробив вихідним пунктом всієї своєї

суспільної теорії.

Згідно природньо-правової доктрини, людина поза державою знаходиться в

“природньому стані”. Тут панує “природне” право, продиктоване не богом, не

людьми, а самою “природою” людини.

Яким чином Гоббс змальовує природній стан? На відміну від інших

представників природньо-правової теорії, по Гоббсу, стан людей поза

державою, тобто природній стан, є війна всіх проти всіх (bellum omnia

contra omnes), тому що тут, людські пристрасті нічим не можуть бути

стримані. В стремлінні людини до задоволення особистих потреб, до

максимілізації задоволення не знає ніяких перешкод. Щоб задовільнити свої

пристрасті людина не зупиняється ні перед чим. Хижацтво та жорстокість

людини перевершує хижацтво та жорстокість тварин, тому що, тварини після

насичення заспокоюються, людина ж голодна навіть майбутнім голодом. Людину

наштовхують на насилля, крім того, такі причини, які тваринам взагалі не

присутні: недовіра, любов до слави, жадібність влади. Природа створила

людей рівними у співвідношенні фізичних і розумових здібностей, пише Гоббс,

і дала кожному право на все. Але мати право на все в природньому стані -

означає не мати ніякого права, тому що те, що ти по праву вважаєш своїм,

другим вважає також своїм. Ось чому головна характерна риса природнього

стану полягає у відсутності особистості, у відсутності точного розмежування

між “моїм” і “твоїм”.

Для Гоббса, на відміну від більшості теоретиків 17-18 ст., “природній

стан” людського роду не тільки деяка історична гіпотеза про стародавність

держави. Гоббс визнає стан війни всіх проти всіх природнім станом людей

завжди і всюди, нормальним виявленням людської сутності. Держава лише

накидує вуздечка на людські пристрасті.

Всесторонній антагонізм “природнього стану”, змальований Гоббсом,

представляє собою вираження стану суспільства, в якому загальна частина

індивідуальних товаровласників виявляється як незаперечна або природна

форма існування. Невпевненість, ізолювання та варварство “природнього

життя” людей відображає реальну невпевненість і ворогуючу ізоляцію людей в

суспільстві, в якому загальний конфлікт матеріальних інтересів є необхідним

наслідком способу виробництва.

“Війна всіх проти всіх” - це “природній” закон буржуазного

суспільства, закон, увічнений Гоббсом. “Вільна промисловість та вільна

торгівля… на місце пільг… ставлять людину, звільненого від пільг і не

пов’язаного з іншою людиною навіть баченням загальних зв’язків, і

породжують загальну боротьбу людини проти людини, індивідуума проти

індивідуума… Все громадське суспільство є ця війна, окремих один від одного

вже тільки своєю індивідуальністю індивідіуумів, один проти одного і

взагалі небриборканого рухом від кайдан привілегій стихійних життєвих сил”.

Цю форму проявлення відносин між людьми класового, антагоністичного

суспільства Гоббс перетворює в “природню” форму для всіх часів і всіх

народів. В цьому глибоко реакційному змісті його вчення про “війну всіх

проти всіх”, зміст, котрим скористалась згодом буржуазна ідеологічна

реакція до самої епохи загнивання капіталізму, коли ця теорія знову

воскресла, як вираження тваринної ненависті проти соціалізму і демократії.

В буржуазному вчені про конкуренцію і в мальтусовській теорії

народонаселення ця теорія утвердилася в якості “вічного природного закону

суспільства”. Звідси - расистські висновки, твердження, що боротьба очищає

расу, що війни між расами і державами є їх природня і правомірна функція і

т. п.

Щож стосується самого Гоббса то його філософська система “війна всіх

проти всіх” мала цілком визначений зміст. Ця формула служила у нього

транпліном для його вчення про абсолютну владу держави, єдино здатній

врятувати людство від жахів природного стану.

Люди неминуче повинні прагнути, по Гоббсу, вийте з природного стану.

Це прагнення - такий же закон природи, які інші закони людської психіки і

поведінки. Можливість виходу закладена частково в пристрасті, частково в

розумі. Пристрасть, яка робить людину схильним до миру, є страх смерти,

інстинкт самозбереження. Цей інстинкт виступає в кінці кінців головним і

рішаючим із всіх пристрастей. Разом із цим імпульсом виступає і “природній

розум”, котрий підказує умови котрі підходять для миру, на основі котрих

люди можуть прийти до згоди.

Перший і головний припис розуму говорить: “Слід шукати миру та

наслідовати йому”. Цей головний природній закон, з котрого, по Гоббсу,

випливають всі інші виробничі закони. Щоб досягти миру, необхідно

відмовитись від своїх прав на все і передати їх одній особі або групі осіб,

котрі гарантують мир. Взаємне перенесення прав здійснюється у формі

договору. Звідси випливає слідуючий закон: “Люди повині виконувати

заключені ними угоди”. Природній розум у Гоббса диктує необхідність

заключення договорів з метою точного визначення, що “моє”, а що “твоє”, в

цілях точного юридичного встановлення приватної власності. Необхідність

договорів і необхідність їх виконання щоб уникнути “вищого зла”,

визначається як головний елемент повчальних доброчинців і громадського

обов’зку. Договір між двома індивідуумами у Гоббса виступає прототипом всіх

форм суспільного життя, виконання договорів - фундамент всіх громадянських

обов’язків, справедливості, загальної моралі.

Не важко зрозуміти, що природній розум “відкриває”, у Гоббса, правову

основу суспільної приватної власності. Під договором у Гоббса криється

суспільне обличчя товару, вся маса економічних актів обміну, які

здійснюються в суспільстві окремих товаровиробників, зв’язок між ними.

Але дальше Гоббс наводить думку про це, що ці “вічні” закони далеко не

обов’язково здійснюються. До виконання їх зобов’язує лише сила. “Повинна

бути, - пише він, - яка небудь примусова влада котра під загрозою

покарання, котре очікують люди від порушення ними свого договору,

примушувала в однаковій мірі людей до виконання їх договорів і укріпила би

ту власність, котру люди набувають шляхом взаємних договорів взамін відказу

від універсального права. І така влада може з’явитися лише з утворенням

держави”.

Загальний зміст цього твердження такий: якщо “природні закони” це

закони взаємозв’язків між власниками товарів, закони того, як потрібно

жити щоб досягти добробуту, тобто багатства, власності, то для досягнення

цього добробуту потрібна ще й охорона, потрібна безпека, гарантована

сильною владою.

“Безпека є вище соціальне поняття громадянського суспільства, поняття

поліції, поняття згідно якого усе суспільство існує лише для того, щоб

забезпечити кожному його члену недоторканість його особи, його прав, його

власності… При допомозі поняття безпеки громадянське суспільство не

піднімається над своїм егоїзмом. Безпека ж, є напроти, гарантією цього

егоїзму”.

Гоббс один з перших висунув цю вимогу нового буржуазного суспільства,

вимогу безпеки, за котрою скривається не гарантія загального миру, а

гарантія егоїзму, приватно-власних прагнень буржуазії. Поняття безпеки

Гоббс пов’язує з абсолютною владою держави, з повним перенесеням прав на

владу.

Влада, по Гоббсу, видає громадянські закони, зобов’язує людей до

виконання за допомогою сили. Якщо природні закони продиктовані розумом, то

основа громадянського права полягає у силі.

“… Починаючи з Маккіавеллі, Гоббса, Спінози, Бодена та інших

мислителів нового часу, сила відображалась як основа права, тим самим,

теоритично розгляд політики звільнено від моралі, по стуті справи був

висунутий лише постулат самостійної трактовки політики”.

Лише громадянські закони, тобто закони, котрі видає влада, і природні

закони - не різні види законів. Гоббс в даному випадку чітко визначає що

громадянські закони не є свавільною постановою законодавців, у всякому

випадку не повинні ними бути, а є тіж самі природні закони, лише

підкріплені авторитетом і силою державної влади. Природні закони - основа і

суть громадянських законів, вони не можуть бути ні необмежені, ні незмінені

останніми. Громадянські закони повинні напрявлятись природніми і прагнути

до добробути і захисту громадян. В тім, що Гоббс бере природні закони - це

абстрактне вираження інтересів буржуазії - в основу громадянського права,

насрізь його прагнення обмеження його влади від свавілля старої феодільно-

монархічної держави, пов’язати державну владу визначену конкретною

програмою в інтересах нових капіталістичних відносин.

Теорія природного права 17 ст. мала визначенний зміст, як теоритичне

відображення інтересів розвивающої буржуазії. Одним із революційних

моментів цієї теорії було визнання рівності всіх людей від природи і

визнання, що кожній людині належать рівні права. Це визнання підривало

устрій, оснований на привілеях, воно означало відмову від початкового,

богом встановленого ділення на класи природженого права монарха на престіл

і т.д. Гоббс висуває рівність всіх людей від природи, наслідуючи при цьому

загальний принцип природно-правової доктрини. Він проголошує рівність

шансів на саму владу, виступаючи проти легитимізму з його твердженням про

особливі права монархів на владу. Для Гоббса монарх звичайна людина, рівна

з усіма іншими людьми по своїй природі, Він лише уособлює абсолютну силу

владу. Цим твердженням, Гоббс цілком визначено протиставляє себе всім

захисникам старої феодальної монархії.

Гоббс визначає державу як ”одну особу відповідальність за дії якої

зробило собі шлях взаємного договору між собою великої кількості людей, з

цим, щоб ця особа, могла використовувати силу і засоби всіх їх так як вона

вважатиме за потрібне для їх миру і загального захисту”. При цьому під

“особою” Гоббс розуміє не тільки одну людину (монарха), але і яке небудь

зібрання, раду уповноважених і т.д. Цей або ці, хто є носієм цієї (особи),

володіє верховную владою в державі і одержує назву (суверена). Всі інші

являють “підлеглими”.

Держава є деяке штучне тіло, механізм, який живе штучним життям. Гоббс

порівнює державу з фантастичним чудовиськом - гігантом Левіафаном. В

амстердамському виданні “Левіафана” (1651) він ілюструє знамениті

символічні зображення на передньому листку, коронованого гіганта, котрий

складається з великої кількості маленьких людей, погляди яких звернені на

його особу. В рисах обличчя гіганта старались тоді найти подібність з

Кромвелем.

Хоча держава, по Гоббсу, має договірне походження, Гоббс не визнає

договру між народом та володарем.

Гоббс намагається остаточно відкинути теологічне положення про

провіденціальне походження влади, обгрунтовує необхідність держави з нової

позиції, суперечливої позиції апологетів феодальної монархії. Але він не

переносить суверенітету на народ і не визнає за народом права руйнування

держави в цілях заключення нового договору (як в 18 ст. зробив Руссо). Із

ствердження що між сувереном і підлеглими ніякого договору бути не може,

випливало заперечення народного права на заколот і повне осудження

революції.

Самі права верховної влади випливають у Гоббса не із договору, а із

природних законів, і тільки ними вони обмежуються. Договір продиктований

розумум, і зміст його полягає тільки у добровільному підпорядкуванні.

Особливу увагу Гоббс приділяє питанню “волі” підлеглих, інакше

непорозуміння “істиного змісту“ слова “воля” тягне за собою, на його думку,

руйнування держави. Гоббс виступає проти розуміння волі, як волі від всіх

влад керуючих. В державі люди самі зв’язували себе штучними ланцюгами,

котрі називаються законами. Все, що заборонялось законом, люди не повині

здійснювати, в іншому випадку вони пов’язували себе законами добровільно

виходячи із необхідності, продиктованої розумом. Це означає, що сама неволя

здійснює порушення законів є вираження волі. В цьому відношені воля

одинакова, і в монархічній, і в демократичній державі.

Теорія абсолютної влади Гоббса не є, як це може здатись на переший

погляд теорією повного свавілля володарря. Хоча він оголошує суверена

безвідповідальним перед громадянинами він фактично пов’язує його конкретною

політичною програмою, конкретними обов’язками. За цією програмою можна

побачити визначні класові задачі.

Головна мета держави, по Гоббсу, не просто забезпечення “безпеки

існування”, але також забезпечення за кожною людиною усього добробуту

життя, набутого ним ”чесною працею”, турбота про “добробут громадян”,

правда, не всіх громадян, добавляє Гоббс інакше це майже неможливо

досягнути, але “як можна більшого числа громадян”.

Звідси одержуєм три основних обов’язки суверена:

1. захист від зовнішних ворогів;

2. збереження внутрішнього миру;

3. збагачення громадян.

Ці три функції всеціло відповідали інтересам буржуазії і земельної

капіталізованої аристократії.

В цілому соціологічна доктрина Гоббса є найбільш серйозним та

сміливим кроком вперед в порівнянні з теологічними концепціями суспільства,

теорією божественого права, який панував в епоху середньовіччя. Але Гоббс в

кінцевому рахунку залишився на ідеалістичних позиціях розуміння

суспільства, тому що, “природні” причини держави він виявив в розумі

людей, в незмінній людській “природі”, яка була не чим іншим як

відображенням людини-користолюбця епохи першопочаткового капіталістичного

нагромадження. Соціологічна система Гоббса містить той основний недолік

котрий належить всій соціології. “… Не вміючи зрозуміти простих і таких

початкових відносин, як виробничих, соціологи брались прямо за дослідження

і вивчення політики юридичних форм, наштовхувались на факт винекнення цих

форм із тих чи інших ідей людства на даний час - і зупинялись на цім:

виходило так, нібито суспільні відносини будуються людми свідомо”. Цей

ідеалістичний висновок, знайшов повне відображення в ідеї Social Contract

(суспільному договорі), одним із засновників якого є Гоббс.

Література

котра була використана при написані реферата.

1. Гоббс Томас Сочинения в 2-ох томах, “Мысль”, 1989.

2. Введение в философию. Часть 2. Москва. 1989.

3. Философия Канта и современность. Под редакциец Ойзермана. М.: “Мысль”.

4. Р.И.Капелюшков. “Дорога к рабству” и “дорога к своюоде” // Вопросы

философии. - 1990. - №10. - с.99-113

5. Ф.А.Хайск “Дорога к рабству” // Вопросы философии. - 1990. - №10. -

с.113-152

Страницы: 1, 2