Київський університет ім. тараса шевченка
Кафедра філософії гуманітарних
наук
Р е ф е р а т
на тему: "Проблема людини
у філософії А. Камю"
пошукувача
юридичного факультету
Вінярської Олени Романівни
Київ, 2000 р.
Зміст
|Вступ | 3 |
|Глава 1. Життя та творчість Альбера Камю ………………. |4 |
|Глава 2. Проблема людини у філософії Альбера Камю .....|6 |
| |7 |
|1. Основне питання філософії за А. Камю ...……………… |11 |
|2. Бунтівна людина …………………………………………. |17 |
|Висновки …………………………………………………….. | |
| |21 |
|Література …………………………………………………… | |
Вступ
Однією з провідних течій суспільної думки ХХ століття є
екзистенціальна філософія. Це філософія існування, що
звертається до людини, її проблематики і на перший план висуває
ідею унікальності людського буття. Еекзистенціальна філософія зосередилась
навколо проблем людини та її місця в світі, а також наколо проблеми
духовної витримки людини, що потрапила в потік подій і втратила
контроль.
Екзистенціалізм виник напередодні першої світової війни в
Росії (Л. Шестов, М. О. Бердяєв), після першої світової війни в
Німеччині (М. Хайдеггер, К. Ясперс, М. Бубур), під час
другої світової війни екзистенціалізм перейшов у Францію (Ж.-П. Сартр,
А. Камю та Г. Марсель).
В екзистенціальній філософії в залежності від відношення до
“трансцендентного” розрізняють два основних напрямки
екзистенціалізму: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний
(Ж.-П. Сартр, А. Камю).
Представники релігійного напрямку визначають екзистенціалізм як
філософію буття людини, яка виходить за межі людини. З точки зору
представників атеїстичного напрямку трансценденція є “ніщо”, яке
виступає як найглибша таємниця екзистенції.[1]
В даній роботі ми розглянемо проблему людини у філософії
Альбера Камю.
Глава 1. Життя та творчість Альбера Камю
Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мандові, в
колонії Франції – Алжирі – в сім’ї людей, що давно покинули батьківщину.
Він був другим сином Люс’єна Камю, нащадка бордоських селян, які в середені
ХІХ ст. заселили північ Алжиру. Батько Камю працював на виноградниках
Мондові, мати була прибиральницею в багатих сім’ях. Через рік після
народження сина батько помер: його було поранено під час битви на Марні
(1914 р.). Після цього мати з двома синами переїздить до своєї матері в
Алжир та поселяється в його бідняцькому районі Белькурі.
Освіту Камю пощастило здобути завдяки тому, що один з вчителів ліцею,
побачивши в ньому обдаровану дитину, виклопотав для нього стипендію. В 1933
році Камю стає студентом Алжирського університету і присвячує себе заняттям
філософією. Середземноморська природа і французька філософія й література
стали підвалинами світогляду молодого Камю.
Під час навчання йому довелося працювати для самоутримання, що
призвело до виснаження організму – Камю захворів на сухоти. Таким чином,
бідність не була для Камю абстрактним поняттям. Не дивлячись на складнощі
життя, Камю за свідченнями друзів був життєрадісною, енергійною людиною.
Він писав: “Бідність робить людину самотньою. Але самотність всьому придає
ціну”[2]. такому світосприйняттю він завдячував народженням “десь на
півдорозі між злиднями й сонцем. Злидні, –
писав в передмові до “Зворотньої й лицевої сторони” Камю, – не
дозволяли мені повірити нібито все гаразд в історії і під сонцем; сонце
навчило мене, що історія – це ще не все. Змінити життя – так, але тільки не
світ, що його я обожнював.”[3]
Дотримуючись лівих суспільно-політичних поглядів в 1934 році Камю
вступає до лав комуністичної партії і веде пропагандистську роботу серед
мусульман. Але з часом для Камю стає очевидною необхідність дистанції від
будь-яких режимів і в 1937 році він виходить з компартії.
В 1937 році він закінчує університет та збирається продовжувати
заняття філософією, але за станом здоров’я Камю не допускають до іспитів на
здобуття наукового ступеня з філософії. Академічна кар’єра стає неможливою
і Камю починає свою письменницьку діяльність. Протягом 1936-1938 років він
працює над романом “Щаслива смерть”, який так і не був опублікований
автором (вийшов посмертно в 1971 році завдяки вдові Камю Франсін). В 1937 і
1938 роках виходять збірки лірично-публіцистичних есе “Зворотна й лицева
сторона” та “Шлюби”.
Навесні 1940 року Камю приїздить до Франції, де стає свідком розгрому
Франції та її окупації німецько-фашистськоми військами. В Парижі він
закінчує роман “Сторонній” і вирушає назад до Алжиру. Деякий час Камю
вчителює в Орані, де закінчує “Міф про Сізіфа” і починає писати роман
“Чума”.
Восени 1941 року Камю повертається до Франції, де приєднується до
руху Опору і співпрацює в газеті “Комба” (з 1944 року очолює цю газету). В
1942 році видавництво Галімар друкує “Міф про Сізіфа”. Ця праця виявилась
співзвучною умонастроям, які у той час ширилися серед французької
інтелігенції. Протягом 1943-1944 років він публікує в нелегальній пресі
“Листи німецькому другові”, в яких засуджує спроби виправдання
людиноненависницької ідеології фашизму. В останні роки війни та перші
повоєнні роки спостерігається період творчої активності, звичайно,
письменника окрилювало і те, що його твори знаходили широкий відгук у
Франції та за її межами. В 1947 році виходить в світ роман “Чума”. Одна за
одною з’являються його драми “Непорозуміння” (1944р.), “Стан облоги” (1948
р.) і “Праведні” (1949 р.), які з успіхом йдуть на сценах паризьких
театрів.
З 1950 по 1956 роки виходять в світ перші дві книги “Злободенних
нотаток”, “Бунтівна людина”, книга ліричних есе “Літо”. В 1957 році Камю
стає лауреатом Нобелівської премії за досягнення в літературі. В 1958 році
виходять третя книга “Злободенних нотаток”.
4 січня 1960 року Альбер Камю гине в автомобільній катастрофі разом з
сином паризького видавця Гастона Галімара. В дорожній сумці було знайдено
рукопис роману “Перша людина”, який після підготовки до публікації дочкою
Камю Катрін вийшов в 1994 році.
Глава 2. Проблема людини у філософії А. Камю
Проблема людини у філософії Альбера Камю пов’язана з поняттям Абсурду
та народженням Абсурдного героя. Філософське коло Абсурду з’явилось в 1937
році, коли Камю захистив диплом присвячений філософії Плотіна. В 1938-1939
роках з’являється ідея Бунту як позитивного вираження ідеї Абсурду. Не
випадково, що коло Абсурду набуває свого кінцевого і повного відображення в
“Міфі про Сізіфа”. Але сучасність та реальна історія вимагали більш
досконалого розуміння Бунту, і воно було запропоновано в “Бунтівній
людині”. У вступі до цієї роботи Камю писав, що “сьогодні будь-який вчинок
прокладає шлях до прямого або побічного вбивства, ми не можемо діяти не
з’ясувавши, чи повинні ми приректи людей на смерть, а якщо повинні, то
заради чого.
Для нас важливо не стільки дійти до суті речей, скільки з’ясувати, як
поводити себе в світі – такому, яким він є. За часів заперечення корисно
визначити своє відношення до проблеми самогубства. За часів ідеологій
необхідно розібратись, яке наше ставлення до вбивства.”[4]
Таким чином, працю “Бунтівна людина” він присвячує питанню вбивства та
його виправданню, що стосується проблеми самогубства, то її Камю вирішив
раніше в праці “Міф про Сізіфа”.
1. Основне питання філософії за А. Камю
Вже на першій сторінці “Міфу про Сізіфа” Камю зазначає, що “є лише
одне дійсно серйозне філософське питання – питання про самогубство.
Вирішити, чи варте життя того, щоб бути прожитим, чи воно цього не варте,
це означає відповісти на основне питання філософії. Всі інші питання – чи
має світ три виміри, існує дев’ять чи дванадцять категорій розсудку –
слідують потім. Всі вони лише гра; спочатку необхідно відповісти на вихідне
питання.”[5]
Складність відповіді на це питання полягає в багатьох причинах.
Насамперед це те, що людина – єдина жива істота, яка не бажає бути тим, чим
вона є: “Ніщо не захоплює людину більше, ніж вона сама, особливо те, чим
вона могла би бути.”[6]
Другою причиною можна назвати проблему співвідношення усвідомлення
плинності часу та “досвіду смерті”, про це автор пише так: “… ніколи не
виходить в достатній мірі здивуватись тому, що всі живуть так, як ніби вони
про смерть не знали. Ніхто, дійсно, не має досвіду смерті. Оскільки досвід
у власному значенні є те, що особисто відчуто та усвідомлено. У випадку зі
смертю можливо говорити хіба що про досвід когось іншого.”[7] Але, на мою
думку, і про досвід когось іншого ми говорити не маємо права, оскільи той
інший невзмозі ним поділитись з тими, що залишилися жити.
Наступна проблема, з якою стикається людина – це проблема
світорозуміння: “зрозуміти – це, перш за все, вдатися до єдиного мірила…
Страницы: 1, 2, 3
