В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін.
Кожен матеріальний об'єкт має невичерпну кількість внутрішніх і зовнішніх
зв'язків, здатність до переходу з одного стану до іншого. Завдяки
багатоманітності структурних рівнів матерії кожна матеріальна система є
поліструктурною. Наприклад, у суспільстві є економічна структура, політична
структура, соціальна структура тощо. В системах природи кожному
структурному рівню матерії відповідає певна структура об'єктів. В
залежності від досягнутого рівня пізнання або мети дослідження в теорії
можуть розкриватися то один, то інший компонент структури. При вивченні
ступеня ізоморфізму систем виявляється насамперед такий компонент їх
структури, як загальні закони функціональних відносин, дослідження яких
являє собою одне з найважливіших завдань кібернетики. Якщо ж вивчаються
специфічні особливості побудови систем, природа їх властивостей та
взаємодій, то на перший план висувається матеріальний зміст структури,
тобто сукупність складових системи елементів в їх взаємозв'язку один з
одним. Структура системи більш стійка, ніж її окремі властивості. Проте,
структура не є незмінною, інваріантним аспектом системи. Коли кількісні
зміни в системі виходять за межі міри і викликають її якісні зміни, останні
завжди виступають як зміна структури системи. Зв'язок елементів в системі
підпорядковується діалектиці взаємовідносин частини і цілого. При поєднанні
елементів в цілісну систему її властивості виявляються відмінними від
алгебраїчної суми властивостей її компонентів.
Для системних об'єктів суттєвим є також те, що й сам об'єкт такого типу, і
всі взаємодії та зв'язки між його підсистемами та елементами,
підпорядковано специфічним для даного об'єкту законам, які визначають
особливості його існування та зміни. Між підсистемами даної системами
можуть бути різні відносини, зв'язки і взаємодії. Подібні, однотипні,
стійкі відносини та взаємодії становлять структуру. Оскільки всередині
однієї і тієї самої системи, особливо великої і складної. може бути велика
кількість різноманітних зв'язків і відносин, то в ній можна виділити цілий
ряд структур. Такі системи називають багатоструктурними, багаторівневими.
Відмінності у функціонуванні різних елементів і необхідність узгодження
їхньої поведінки в рамках системи призводить до формування стійких
внутрішніх зв'язків між ними, тобто структури системи. Однією з основних
властивостей структури є упорядкованість елементів системи за принципом
однорідності, тобто ієрархізація системи таким чином, що однорідні елементи
потрапляють на один рівень ієрархії (під ієрархією розуміється деяке
підпорядкування частин, елементів цілому, до складу якого вони входять).
Таким чином, в системі виділяються підсистеми – класи елементів,
функціонування яких має інваріантні властивості на певних рівнях його
розгляду.
Елементи як контекстно залежна категорія.
Як відзначалося вище, елементом системи є неподільний в контексті
конкретного розгляду цієї системи її компонент, тобто найменша частина
системи, який має певні її властивості. Разом з тим кожен елемент має
власну поведінку і стан, які взагалі відмінні від поведінки і стану інших
елементів і системи в цілому, власну функцію, яка визначається як таке
відношення частини до цілого, за якого саме існування або будь-який вид
прояву частини забезпечують існування або будь-яку форму прояву цілого.
Слід відзначити, що поняття елементу є контекстно залежним, тобто при
розгляді іншої проблеми або на іншому рівні аналізу тієї ж проблеми певний
об'єкт може тлумачитися або як елемент, або як підсистема[3], яка
складається з більш дрібних одиниць. Це стає можливим завдяки тому, що
елемент входить до системи не всією сукупністю своїх властивостей і
характеристик, а лише тими властивостями, завдяки яким він несе в системі
певну функціональну нагрузку і займає в ній відповідне місце.
Як приклад можна навести два варіанти (контексти) розгляду геополітичної
системи. У одному випадку у якості елементів можна розглядати держави, що
існують на геополітичному просторі, який є предметом дослідження. У іншому
– в ролі таких елементів виступають певні аспекти функціонування кожної з
держав (політика, ідеологія, економіка, культура тощо), які складають цю
систему, і вже тоді кожну із держав можна розглядати як окрему підсистему.
Емерджентність системи.
Незводимість (ступінь незводимості) властивостей системи до властивостей її
елементів називається емерджентністю системи.[4] Це поняття тісно пов'язане
з поняттям структури системи, а саме: структура є механізмом реалізації
емерджентності. Іншими словами, саме структура визначає той спосіб, у який
проявляються властивості окремих елементів в контексті даної системи.[5]
Взаємодія елементів системи відбувається під впливом зв'язків між ними, які
залежать від взаємовідносин, що склалися, і від поточного стану системи.
Тут важливим питанням є опис закономірностей динаміки системи, тобто впливу
системи як цілого на зміну на зміну у часі її окремих елементів і навпаки.
Наприклад, Т. Н. Померанцева і М. З. Згуровський відзначають, що
емерджентність геополітичних систем, як правило, збільшується з часом.[6]
Зокрема, ця тенденція знаходить прояв в зростанні співпраці між суб'єктами
геополітичних систем, розвитку міжнародної транспортної та інформаційної
інфраструктури, появі нових засобів воєнного стримування (ядерна зброя) та
інших факторах. Збільшується також взаємопов'язаність функціональних систем
в рамках геополітичних систем за рахунок явищ, подібних дифузії (наприклад,
економічна і воєнна підсистеми перетинаються у військово-промисловому
комплексі, посилюється взаємовплив політичної і культурної підсистем тощо).
Формально тенденцію зростання емерджентності геополітичних систем можна як
збільшення з часом абсолютної суми зв'язків між її елементами.[7]
Разом з тим, структурні зміни в системі викликають зміну властивостей самих
елементів, які підпорядковуються загальним законам розвитку системи як
цілого. В науковій теорії перехід від опису до пояснення, від явищ до
сутності співпадає з пізнанням структури досліджуваних систем і процесів, з
переходом від одних структурних рівнів до інших, більш глибоких. У зв'язку
з цим у сучасній науці і техніці отримали значний розвиток системно-
структурні дослідження, а також відповідні їм методи. Діалектико-
матеріалістична філософія вивчає найбільш загальні, універсальні закони
структурної організації і розвитку всіх матеріальних систем, а також
розкриває взаємовідносини системно-структурного та інших конкретних методів
наукового пізнання.
Порівнюваність структур.
Ізоморфізм та гомоморфізм
Ізоморфізм і гомоморфізм (від грец. isos – однаковий, homoios – подібний,
morphe – форма) – поняття, які характеризують відповідність між структурами
об'єктів. Дві системи, що розглядаються відокремлено від природи елементів,
що їх складають, є ізоморфними одна одній, якщо кожному елементу першої
системи відповідає лише один елемент другої і кожному зв'язку у одній
системі відповідає зв'язок в іншій, і навпаки. Така взаємооднозначна
відповідність називається ізоморфізмом. Повний ізоморфізм може бути лише
між абстрактними, ідеалізованими об'єктами, наприклад, відповідність між
геометричною фігурою і її аналітичним виразом у вигляді формули. Ізоморфізм
пов'язаний не зі всіма, а лише з деякими фіксованими в пізнавальному акті
властивостями і відносинами порівнюваних об'єктів, які у інших своїх
відносинах та властивостях можуть відрізнятися. Гомоморфізм відрізняється
від ізоморфізму тим, що відповідність об'єктів чи систем є однозначним лише
в один бік. Тому гомоморфний образ є неповним, наближеним відображенням
структури оригіналу. Таким є, наприклад, відношення між картою та
місцевістю, між грамзаписом та його оригіналом (звуковими коливаннями
повітряного середовища). Поняття ізоморфізму та гомоморфізму широко
застосовуються у математичній логіці та кібернетиці, фізиці, хімії та інших
галузях знань.
Принцип системності.
У якості системного може розглядатися будь-який об'єкт. Але не до всіх
об'єктів доцільно застосовувати принципи і методи системного підходу. Їх
використання є необхідним у тих випадках, коли системні "ефекти" виражені
досить інтенсивно. З цієї точки зору всі комплекси чи сукупності, що
існують у світі, можна розподілити на такі, у яких слабо виражені риси
внутрішньої організації, а зв'язки частин носять зовнішній, випадковий,
нестабільний характер, і такі, у яких явно виражені системні зв'язки.
Об'єкти першого типу умовно називають неорганізованими сукупностями (груда
каміння тощо). Входячи до складу такої сукупності або виходячи з неї,
елементи не зазнають будь-яких серйозних змін. Властивості сукупності в
цілому майже співпадають із сумою властивостей частин. Така сукупність або
повністю позбавлена системно-структурного характеру, або він слабо
виражений і ним можна знехтувати.
Системні об'єкти мають цілісну, стійку структуру. Для них характерні
системні ефекти – поява нових властивостей, які виникають в результаті
взаємодії елементів в рамках цілого. Серед таких системних об'єктів можна
назвати кристали, архітектурні споруди, біологічні організми та багато
інших предметів. Для системних об'єктів типовою є також ієрархічність
побудови – послідовне включення систем більш низького рівня до систем більш
високого рівня. Системою, таким чином, називають не довільно вибрану
множину предметів і зв'язків між ними, а упорядковану певним чином цілісну
структуру, єдиний складний об'єкт. Наприклад, в техніці практично кожний
пристрій та інженерна споруда складається з ряду деталей, вузлів та
подібних елементів, які функціонують спільно, у взаємозв'язку і лише в
даній конструкції, які здатні забезпечити досягнення мети, для якої цей
пристрій або споруду було створено.
Згодом з'ясувалося, що подібні ситуації зустрічаються не лише в техніці, а
й в багатьох інших галузях знань. Так виник і почав швидко розвиватися
системний підхід, який включив в себе напрацьовані у діалектиці філософські
знання як основу принципово нової системної методології. Вона являє собою
сукупність методів вивчення, створення і застосування складних технічних,
біологічних та соціальних систем.
Принцип системності і пов'язаний з ним системний підхід є важливим
методологічним напрямком у сучасній науці і практиці, який втілив у собі
цілий комплекс ідей теорії діалектики.
Вихідним пунктом будь-якого системного дослідження є уявлення про
цілісність досліджуваної системи – принцип цілісності. Це передбачає
розгляд об'єкту з двох позицій: у співвіднесенні об'єкту з середовищем,
зовнішнім оточенням і шляхом внутрішнього розподілу самої системи з
виділенням її елементів, властивостей, функцій та їх місця в рамках цілого.
При цьому властивості цілого приймаються з урахуванням властивостей
елементів і навпаки.
Уявлення про цілісність системи конкретизується через поняття зв'язку.
Серед різних типів зв'язку особливе місце займають системоутворюючі
зв'язки. Різні типи стійких зв'язків утворюють структуру системи, тобто
забезпечують її упорядкованість. Характер цієї упорядкованості, її
спрямованість характеризують організацію системи. Структура система може
характеризуватися як по горизонталі (зв'язки між однотипними,
однопорядковими компонентами системи), так і по вертикалі. Вертикальна
структура передбачає виділення різних рівнів системи і наявність ієрархії
цих рівнів.
Як приклад можна навести розподіл системи міжнародних економічних відносин
на рівні господарювання (тобто розподіл по горизонталі):
Мегарівень (рівень світового господарства)
Метарівень (регіональний рівень)
Макрорівень (рівень держави)
Мікрорівень (рівень господарюючого суб'єкта)
Способом регулювання багаторівневої ієрархії, забезпечення зв'язку між
різними рівнями є управління. Цим терміном називають різноманітні за
жорсткості і формам способи зв'язку рівнів, які забезпечують нормальне
функціонування і розвиток складних систем. Ієрархічність побудови є
специфічною ознакою системи, а зв'язки управління – один з характерних
виразів системоутворюючих зв'язків. При дослідженні систем, у яких є власні
органи управління, розглядаються також цілі та доцільний характер їхньої
поведінки. Суттєва риса цілого ряду системних об'єктів полягає в тому, що
вони є не просто системами, а системами, що самоорганізуються, з доцільним
характером поведінки. У цьому випадку джерело перетворення системи або її
функцій зазвичай міститься у самій системі.
Висновки
Отже, проаналізувавши поняття елементу та структури системи, ми дізналися,
що структура системи є відносно сталим способом зв'язку її елементів.
Елемент є неподільним в контексті конкретної системи і конкретного її
розгляду та аналізу компонентом цієї системи.
Як відзначалося, саме структура визначає той спосіб, у який проявляються
властивості окремих елементів в контексті даної системи, те, чи дорівнює
алгебраїчна сума властивостей елементів властивостям системи.
Написання цього реферату дозволяє авторові використати більш широку
теоретичну базу для підходу до проблеми удосконалення структури зовнішньої
торгівлі України. Крім того, завдяки розумінню досліджуваних в рефераті
філософських категорій стає можливим більш якісний підхід до написання
дисертації.
Грунтуючись на висновках, зроблених у роботі, можна зауважити, що у моїй
дисертації процес здійснення зовнішньої торгівлі буде розглянуто як
систему, структуру зовнішньої торгівлі – як структуру цієї системи, а
елементами системи у різних контекстах аналізу виступатимуть групи товарів,
за якими здійснюється торгівля; країни, з якими здійснюються зовнішні
торговельні зв'язки; суб'єкти зовнішньої економічної діяльності України
тощо.
Список літератури
1. Згуровский М. З., Доброногов А. В., Померанцева Т. Н. Исследование
социальных процессов на основе методологии системного анализа. – К., 1997.
2. Математическое моделирование экономических процессов, п/р Иволгина А.
Н. – М., 1991.
3. Радугин А. А. Философия (курс лекций). – М., 1995.
4. Свидерский В. И. Диалектика и логика научного познания. Элементы и
структура как категории диалектики. – М., 1966.
5. Фролов И. Т., Араб-Оглы Э. А., Арефьева Г. С. и др. Введение в
филосоофию в 2 ч. – М., 1989.
6. Философская энциклопедия в 5 томах. – М., 1970.
7. Философский словарь, п/р Фролова И. Т. – 5-е изд. – М., 1987.
8. Черняк Ю. И. Зачем нужна теория систем. – Фрунзе, 1990.
-----------------------
[1]Див. Философский словарь, п/р Фролова И. Т. – 5-е изд. – М., 1987.
[2]Див. Згуровский М. З., Доброногов А. В., Померанцева Т. Н. Исследование
– с. 9.
[3]Поняття підсистеми розглянуто нижче.
[4]Див., наприклад, Згуровский М. З., Доброногов А. В., Померанцева Т. Н.
Исследование социальных процессов на основе методологии системного анализа.
– К., 1997.
[5]У цьому контексті сінергізм (варіант поведінки системи при комбіновану
дії двох або більше її елементів, який характеризується тим, що ця ефект
цієї дії перевищує ефект, який має кожен елемент окремо) можна розглядати
як окремий випадок емерджентності системи.
[6]Див. Згуровский М. З., Доброногов А. В., Померанцева Т. Н. Исследование
– с. 75.
[7] Для більш детального опису цих явищ необхідне поглиблення у зв'язки
детермінації, що виходить за рамки цього реферату.
Страницы: 1, 2
