або, наприклад, показує її неспроможність, і тоді зароджуються нові ідеї

для закладки нової наукової картини світу. Таким чином, картина світу

являється і умовою, і результатом розвитку науки, направляє наукове

дослідження і змінюється сама по принципу зворотнього зв'язку.

Історична роль кожної наукової картини світу створювати деякий

ескіз, або гіпотетичний каркас дійсності, який накладає певні обмеження на

характер можливих нових гіпотез для пояснення тих чи інших нових явищ.

Подібно силовому полю, картина світу немов би направляє рух думки,

організовує її в осмисленні дійсності. А так як кожна істинна картина світу

сама опирається на попередні досягнення науки, являючись гранично широкою

гіпотезою екстраполяцією знань, то, організовуючи дослідження в певному

напрямку, вона сприяє здійсненню цілеспрямованої перевірки самої себе

перевірки степені істинності прийнятої моделі дійсності. В процесі

перевірки одні деталі картини світу підтверджуються і переходять в ранг

достовірних знань, другі, навпаки, протирічать дійсності і відкидаються.

Але, напевне, і в науковій картині світу є своє незмінне ядро, що

зберігається при заміні однієї картини іншою.

Наукова картина світу по визначенню принципово відрізняється від

науки: наукове знання завжди фрагментарне, хоча в межах кожного фрагменту

(опису частини дійсності) воно може бути достовірним (хоча б на довгий

період часу). Наукова картина світу навпаки, завжди цілісна,

загальноохоплююча. Уже тому вона завжди гіпотетична, так як не ставить

обмежень для справедливості складових її ідей. А якщо б поставила, то

перетворилася б в достовірне, але фрагментарне, обмежене знання (в

науку)[1].

Саме цілісність, те, що вона складає завершену систему, прирікає

кожну наукову картину світу, точніше, картину світу кожної епохи на повну

зміну, загибель без остатку, без ядра. Така ж, відмітимо, доля і якісних

фізичних теорій, які являючись також закінченими локальними, частковими

системами, рано чи пізно уступають місце іншим, більш відповідаючим

досвіду, але також тимчасовим системам. Навпаки, ядро науки являє собою

суму відомостей про природу не зв'язаних в одну жорстку систему, і тому

зберігається, хоча б в ньому і залишився єдиний принцип природи, що

витримав випробування часом.

Зрозуміло, розвиток науки виробив ряд ідей, достатньо стійких, які в

якості найбільш загальних принципів природи входять в кожну слідуюючу,

навіть радикально змінену картину світу. Такими є ідеї причинно-наслідкових

зв'язків, детермінізму, принципу збереження енергії і т.д. Але вони тільки

будівельний матеріал (подібно цеглинкам, які можуть бути використані по

різному), не створюючи окремо і без певного внутрішньго зв'язку ніякої

"картини".

Більш того саме на рівні картини світу як принципового гіпотетичного

осмислення дійсності, в умовах більш вільного польоту думки, можуть

виникнути глибокі нові ідеї, прояв яких неможливий в ортодоксальній науці,

обмеженій рамками доступного досвіду і загальноприйнитої поки що наукової

картини світу. Виникнення нестандартних (проте достатньо наукових) ідей і

концепцій може говорити про появу перших паростків нових уявлень про світ,

нової картини світу. Але потрібно пам'ятати, що для подібного відриву від

традицій потрібен достатній запас "пального" нових фактів і знань про

сучасний стан даної галузі науки. Так, саме в рамках сучасної космологічної

картини світу зароджуються крамольні сумніви в справедливості, здавалось

би, споконвічних незаперечних принципів, як закон збереження енергії чи

принцип росту ентропії, при переході до надгалактичних масштабів всесвіту.

І хоча історичний досвід фізики показує, що подібні сумніви часто

являлися неспроможніми, більша свобода обговорення можливості такого

прушення традиційних принципів, гострота спорів (на достатньо високому

рівні наукової компетентності) несподівано народжували істину відкривали

незвідані пласти нових властивостей дійсності).

Картина світу, з одного боку, грає роль "форми", в відповідності з

якою будуються наукові інтерпретації нового досвіду та спостережень, поки

нові факти не "перелиються через краї", вимагаючи створення нової

форми. З іншої сторони, картина світу розкриває іноді зовсім несподівано

навіть для її "архітекторів" нові далекі горизонти, куди направляється

творча думка найбільш проникливих дослідників і де їм іноді вдається

заглянути в далеке майбутнє: вловити риси дійсності, достовірність яких

встановлюється через століття (наприклад, такими були дивовижні

передбачення Бруно, Ламберта, Лапласа)[3].

Наукова картина світу в кожну епоху показує ступінь наближення

сучасної науки до відображення дійсності. З накопиченням знань, підвищенням

точності спостережень та вимірювань можуть бути одержані підтвердження

правильності тих чи інших деталей цієї моделі дійсності. Тоді вони, ставши

точними знаннями, переходять з наукової картини світу (із ідейної

надбудови) в галузь науки, поповнюючи запас достовірних наукових знань.

Так, бувша спочатку, по суті моделлю Всесвіту, конкретна система світу

Коперника (не принцип геліоцентризму, не ідея рухомості Землі, чи

відкидання невагомості інших тіл, що було геніальною догадкою про істинні

риси світу), з часом уточнена і більш обгрунтована, перейшла в своїй

головній, планетарній частині в розряд достовірних об'єктивних знань точну

теорію будови сонячної системи. Проте інші її деталі (абсолютне значення

принципу "геліоцентризму", сфера нерухомих зірок) були відкинуті уже

Дж. Бруно, який, по суті, почав створення нової астрономічної картини

світу.

Разом з тим, розширюючись за рахунок деталей картини світу, ядро

достовірних знань росте, але зовсім не зменшує загального об'єму картини

світу, так як у неї немає "зовнішньої межі". Моделювання навколишньої

дійсності розширюється в глубину і в шир безмежно, а в фонд науки в неї йде

завжди обмежена частина.

Проте залишаючись без своїх визначальних елементів, картина світу уже

не може існувати як цілісна система в такому неповноцінному вигляді. Тому

Бруно, відкинувши центральне положення Сонця по відношенню до всього

Всесвіту (такою була суть початкового геліоцентризму Коперника), зруйнував

картину світу Коперника, вперше накидавши по суті ескіз ньютонівського

безмежного Всесвіту.

Крім того, відмітимо ще одну додаткову роль картини світу. Кожна

модель, якщо вона не є якоюсь довільною видумкою, а являється

екстраполяцією спостережень, експериментів, в тій чи іншій степені

обав'язково відображає якісь риси дійсності. Проте при цьому вона може бути

і зеркально перевернутим відображенням (як система Птолемея) або може

відображати існуючу кількісну аналогію між процесами різної природи (ідея

теплороду та інших особливих "рідин", що використовувалась для опису

теплових та електромагнітних процесів у фізиці). Тому і після виявлення

того, що модель була "перевернутою", і після відкриття істинної природи

явищ така модель часто з успіхом продовжує використовуватись для спрощення

описання явищ (наприклад, описання видимого руху сонця в наші дні

проводиться в геоцентричних координатах). Але різниця в тому, що ця модель

використовується тепер тільки як зручний метод, з повним усвідомленням її

умовності.

Науки в сучасному природознавстві поділяють на фундаментальні, чи

універсальні, і предметні, спеціалізовані. До перших відноситься тільки

фізика, так як вона описує матерію в її найбільш простій, елементарній

формі. Усі решта науки вивчають більш високоорганізовані і уже тому

індивідуалізовані форми матерії. Звідси слідує, що універсальною науковою

картиною світу можна називати тільки фізичну[2]. Разом з тим, існування

інших аспектів дійсності дозволяє говорити про відповідну часткову, чи

локальну картину світу: хімічну, біологічну, астрономічну, і навіть більш

вузьку: астрофізичну, космологічну... По суті, і фізична картина світу в

цьому розумінні локальна описує свій переріз, аспект дійсності. Проте вона

універсальна, оскільки закони фізики лежать в основі усіх інших.

3. Структура та зміни картини світу.

Наукові революції

На основі довгої історії вивчення Всесвіту можна побачити, що в

кожній картині світу виділяються три складових елемени: 1) уявлення про

матеріальну першооснову (про природу спостережуваних об'єктів); 2) уявлення

про механізм спостережуваних об'єктів, інакше, про механізм здійснення

процесів, явищ, в яких приймають участь спостережувані об'єкти; 3)

уявлення про структуру, масштаби, способи існування (стаціонарність,

змінність, розвиток) цілого.

Перший елемент індивідуальний для кожної картини світу. Для сучасної

астрономічної це характерні форми матерії в Космосі в вигляді згустків

гарячої плазми із сильно стиснутим ядром та власним ядерним джерелом

енергії зірок різних типів аж до нейтронних і навіть баріонних (що

складаються із ще більш важких, нестійких часток гіпертонів[3]), а також в

вигляді неймовірно розрідженого, що не має власних джерел енергії газово-

пилового середовища в міжзоряному та міжгалактичному просторі. В

астрономічну картину світу міцно ввійшов і образ чорної дірки

коллапсувавшої зірки із масою від 5,5 до 109 мас Сонця. Крім того в

якості матеріального об'єкту в астрономічній картині світу фігурують

Страницы: 1, 2, 3, 4