"Філософія комп’ютерної революції" (12, с. 273-274). Формується

загальнопланетарна цивілізація на засадах, з одного боку, єдності і

неподільності світового співтовариства, з другого - множинності, відносної

незалежності і різноманітності народів, культур.

В розумінні поняття "суспільство" потрібно виділяти два аспекти, два

виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі люди

в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом

дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють

ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто

сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і

взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до

саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин

породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної

інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними

спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і

обов'язків, заборон і дозволів).

Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути

продуктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей,

інтересів, бажань) і разом з тим незалежним від них надіндивідним,

об'єктивним утворенням - обумовлює специфіку соціальної закономірності

(соціальної детермінації), що якісно відрізняється від закономірностей

природи. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ

складаються з зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності,

продуктом конкретно-історичної форми відношення людей до природи. Проте

саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування. Незважаючи

на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма

"включення" їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки ступенем

освоєння ними культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними прагненнями,

свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального виробництва,

досягнутим рівнем суспільного розвитку, в тому числі - рівнем суспільної

свідомості. Отже, те, що має назву "соціальної детермінації", є фактором

залежності людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із

сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні

обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Тим

самим, не існує закономірних тенденцій історії без діяльності людей. Люди

знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з

тим створюють і змінюють ці обставини.

2. Структура і функції суспільства.

Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну

структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має

назву "соціальної структури суспільства", тобто сукупність "мікросоціумів"

- соціальних груп, спільнот, які є суб'єктами суспільного життя. По-друге,

це є система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-

економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них

суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних,

релігійних тощо).

Суб'єктами суспільного життя є самі люди, саме вони творять історію.

Творцями соціального процесу вони є разом з іншими людьми, у взаємозв'язку

з ними. Кожна людина включена в певну соціальну спільноту чи групу (або в

декілька соціальних груп). Тому суб'єктами історичного процесу є не тільки

індивіди, але й соціальні спільноти, що формуються на засадах єдності

історичної долі, обставин життя, інтересів та цілей індивідуального та

суспільного розвитку. Сукупність різноманітних соціальних спільнот,

зв'язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Ільїн В.І. в праці "Соціальна стратифікація" розглядає таку

класифікацію соціальних груп: "з точки зору групового зв’язку - формальні і

неформальні. По-перше, переважає безособистісний, по-друге - особистісний

зв’язок. З точки зору ступені міцності виділяють короткотривалі групи

(натовп, черга), спорадічні групи, що знову створюються час від часу

(болільники однієї команди), постійні групи. З точки зору розміру виділяють

малі і великі групи. Малою вважається група, в якій всі члени можуть

знаходитись в безпосередніх, особистісних, або формальних відносинах, не

користуючись допомогою посередників. По характеру членства... - групи з

автоматичним і добровільним членством" (12, с. 135).

Серед факторів, що обумовлюють формування соціальних спільнот та груп,

є і природні (ознаки статі, віку, раси), і соціальні (професійні, культурні

та інші ознаки). Так, можна виділити соціально-територіальні спільноти

(мешканці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки,

діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім'я, рід, плем'я,

народність, нація, етнос). Для К.Маркса основним критерієм соціального

структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На

цьому грунтується класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників,

селян і феодалів, пролетаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з

поняттям "клас" вживається термін "страта". Теорія стратифікації виділяє

певні верстви і спільноти (страти) за ознаками культури, освіти, стилем

життя, родом занять тощо. Так, М.Вебер включає в число таких ознак, крім

відношення до власності і рівня прибутку, відношення до влади і соціальний

престиж.

Вирішальним моментом, що визначає власне структуру соціуму, є фактори,

завдяки яким стало можливим само його народження і існування: праця,

спілкування, свідомість. Вони лежать не тільки в основі визначення трьох

сфер життєдіяльності людей, але й - відповідних до них суспільних відносин.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних

процесах життєдіяльності, - в матеріально-економічній, соціально-політичній

і духовно-культурній. Потрібно підкреслити, що визначення трьох основних

сфер суспільного життя має певною мірою відносний, умовний характер, тому

що реальна людська життєдіяльність - це тісний взаємозв'язок і взаємовплив

цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до

створення деформованої моделі суспільства.

В процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні

суспільні відносини. М.Вебер суспільними відносинами називав "поведінку

декількох людей, співвіднесену по своєму змісту один з одним і, що

орієнтується на це. Відповідно соціальні відносини повністю і виключно

полягають в можливості того, що соціальна поведінка буде носити доступний

(осмисленому) визначенню характер... Тою самою ознакою даного поняття є -

нехай навіть мінімальна - ступінь відношення даного індивіда до іншого.

Зміст цього відношення може бути найрізноманітнішим: боротьба, ворожнеча,

кохання, дружба, повага, ринковий обмін, "виконання" погодження,

"ухилення", або відмова від нього, суперництво економічного, еротичного,

або будь-якого іншого характеру; класова, або національна спільність. Таким

чином, поняття "соціальні відносини" як таке нічого не говорить про те, чи

йдеться про "солідарність" діючих осіб, або про прямо протилежне" (3, с.

630-631).

Соціальні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя та

діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі

відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні -

політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові;

духовно-культурні - моральні, релігійні, худжньо-естетичні, наукові

відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні

спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

Суспільство, як єдність соціального і індивідуального, спрямоване, по-

перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-

друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів,

для задоволення ними своїх потреб. Основні сфери людської життєдіяльності

обумовлюють основні функції суспільства: забезпечення і відтворення

матеріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального

достатку); регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-

політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації

політичних, правових, моральних відносин); духовно-культурний розвиток

людей.

Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом створення і

розвитку людиною, як суспільно-історичним суб'єктом, соціальних умов свого

життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її

можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття

визначається в соціальній філософії поняттям "суспільне виробництво".

Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою (матеріальне

виробництво), воно є разом з тим і розвитком різноманітних суспільних

відносин та соціальних інститутів (виробництво форм спілкування) і процесом

формування і розвитку духовнї сфери людства, суспільних форм свідомості

(духовне виробництво). Отже, основні сфери життєдіяльності в їх

взаємозв'язку - це і є реальний процес суспільного виробництва як

виробництва життя, його суб'єкта - суспільної людини.

Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи

з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рівень

матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто

способом виробництва. Спосіб виробництва - це конкретно-історична єдність

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5