У словнику-довіднику «Природовикористання» (М.Ф. Реймерс, 1990) зазначається: агроценологія (агроекологія) -- наукова дисципліна про агроценози, що як центральний об'єкт розглядає вид або сорт, заради якого створюється агроценоз.

У тлумачному термінологічному словнику «Екологія та охорона навколишнього середовища» (1998) агроекологією (сільськогосподарською екологією) названо розділ прикладної екології, що вивчає вплив чинників середовища (біотичних і абіотичних) на продуктивність культурних рослин, а також структуру й динаміку угруповань

організмів, які живуть на сільськогосподарських полях, вплив агробіоценозів на життєдіяльність культурних рослин.

На нашу думку, ці визначення е дещо обмеженими й однобічними. В них недостатньо висвітлені багатопланові питання взаємодії агропромислового комплексу з навколишнім середовищем, природна й антропогенна обумовленість таких зв'язків.

Більш вичерпним є визначення В.А. Чернікова та ін., наведене в підручнику «Агроекологія» (2000).

Агроекологія -- це комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію людини з навколишнім середовищем у процесі сільськогосподарського виробництва, вплив сільського господарства на природні комплекси та їх компоненти, взаємодію між компонентами агроекосистем і специфіку колообігу в них речовин, перенесення енергії, характер функціонування агроекосистем в умовах техногенних навантажень.

Цілі агроекосистем: забезпечення стійкого виробництва якісної продукції, максимальне використання природного біоенергетичного потенціалу агроекосистем, збереження і відтворення природно-ресурсної бази аграрного сектору, виключення і мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище.

Предметом вивчення агроекології є штучні фітоекосистеми (посіви і насадження сільськогосподарських культур, тваринницькі ферми та комплекси, а також аграрні ландшафти у взаємозв'язку з середовищем проживання). Агроекологія розглядає системи землеробства і технології вирощування сільськогосподарських культур, виробництва продукції тваринництва з погляду витрачання і відтворення природних ресурсів, оцінює обґрунтованість екологічних рішень. Вона має розробляти теоретичні основи для екологічно безвідходного і нешкідливого виробництва продукції рослинництва і тваринництва, таке формування агроландшафтів, щоб вони зберігали гармонійну рівновагу з біосферою.

Відомо, що потенційна, генетичне обумовлена продуктивність сучасних сортів культурних рослин досить висока. Для зернових вона досягає 200 -- 300 ц/га, для цукрових буряків і картоплі -- 1200 - 1300 ц/га. В умовах реального виробництва в агроекосистемах реалізується тільки 15 -- ЗО % потенційної продуктивності. Недоотримання 85 -- 70 % потенційного врожаю може бути спричинене також обмежувальною дією екологічних і ценотичних чинників. Отже, агроекологія в доповнення до сільськогосподарської практики має великі можливості щодо забезпечення зростання виробництва сільськогосподарської продукції нарівні з генною інженерією, біотехнологіею виробництва. Причому цей ріст не супроводжуватиметься шкідливими для природного середовища побічними ефектами.

Головне і, мабуть, кінцеве завдання сільськогосподарської екології -- знайти формулу найоптимальнішого співвідношення у вирощуванні рослин і тварин за певних умов середовища. Мірилом цього співвідношення є врожай, продуктивність тварин, які крім кількісних показників характеризуються високою якістю продукції, чистотою навколишнього середовища.

Агроекологія є одним з головних розділів прикладної екології. Це комплексна наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої є агро-сфера планети, а предметом - взаємозв'язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва, вплив сільського господарства на природні комплекси, взаємозв'язки між компонентами агроекосистеми і специфіка колообігу в них речовин, енергії та інформації під впливом техногенних навантажень.

Головна мета агроекології - забезпечення сталого виробництва якісної біологічної екологічно чистої продукції, збереження і відтворення природно-ресурсної бази аграрного сектора; ефективна екологі-зація всіх галузей сільського виробництва.

Агроекологія - нова комплексна сільськогосподарська наука, що вивчає всі сучасні екологічні проблеми, пов'язані з агропромисловим виробництвом та шляхи екологізації всіх галузей сільського господарства; агроекологія - ідеологічна основа раціонального, економічно збалансованого виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Агроекологія вивчає особливості екологічних процесів у агросфері. Агроекологія розглядає системи землеробства і технології вирощування сільськогосподарських культур і тварин у світлі витрачання і відтворення природних ресурсів, оцінює екологічну обгрунтованість екологічних рішень. Агроекологія - ідеологічна основа екологічно збалансованого функціонування агросфери в XXI столітті.

ОСНОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ТЕРМІНИ, ПОНЯТТЯ ТА ЗАКОНИ

Природа - в широкому розумінні - це існуючий світ у всій різноманітності його форм і проявів, живого (біотичного) і неживого (абіотичного) компонентів. Щоб цей дар зберегти для нашого щасливого життя та життя прийдешніх поколінь, необхідно знати, як з ним слід поводитись.

Екологія це наука про відносини тварин і рослин, які утворюють спільність між собою і навколишнім середовищем. Термін "екологія" запропонував в 1869 році Ернест Геккель (1834--1919), німецький біолог, представник наукового природничого матеріалізму, прихильник і пропагандист вчення Чарльза Дарвіна.

Під навколишнім середовищем розуміють цілісну систему взаємопов'язаних природних і антропогенних об'єктів і явищ, під впливом і при безпосередньому використанні яких відбувається праця, побутова діяльність, відпочинок людей. Поняття «навколишнє середовище» включає соціальні, природні і штучно створені фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що впливає на життя і діяльність людини.

Складовою частиною навколишнього середовища є природне середовище. Перед сучасним суспільством стоїть завдання не тільки зберегти природу, а й запобігти негативним наслідкам господарської діяльності людини в майбутньому. Для цього потрібно вивчати різноманітні процеси, які постійно відбуваються в навколишньому природному середовищі.

Основою для розуміння цих процесів є вчення про біосферу Землі. Поняття «біосфера» з'явилось у другій половині XIX ст. і в буквальному розумінні означало вчення про життя живих істот на Землі. Засновником сучасних уявлень про біосферу є радянський вчений-природознавець В.І. Вернадський (1863--1945), перший президент АН УРСР. Він розглядав біосферу як єдину термодинамічну оболонку, у якій зосереджене життя і здійснюється постійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами середовища. Загальна маса живої речовини Землі, за розрахунками В. І. Вернадського, становить сотні більйонів тонн і включає 500 тис. видів рослин та близько 2 млн. видів тварин. Основою біологічної рівноваги і стійкості біосфери є кругообіг речовини і перетворення енергії. Елементарною первісною структурною одиницею біосфери є біогеоценоз. Під цим поняттям розуміють ділянку біосфери, через яку неможливо провести жодної істотної грунтово-гео-хімічної межі, тобто це однорідні за топографічними, мікрокліматичними та біотичними умовами ділянки біосфери. До складу біогеоценозу входять такі компоненти:

- рослинний світ - фітоценоз;

тваринний світ -- зооценоз;

мікроорганізми - мікробіоценоз;

- грунти і ґрунтові води;

-- едафотоп -- ґрунтовий покрив разом із живими організмами.
Біосфера - це сфера активного життя на земній кулі. В біосфері

живі організми і середовище їх існування органічно пов'язані одне з одним. Вони утворюють цілісну динамічну систему. Біосфера поєднує нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Природокористування -- це задоволення потреб суспільства в елементах природи. Може бути прямим і непрямим. Прямим називається безпосереднє використання природних ресурсів як джерел сировини, енергії і простору. Непрямим називається використання природних ресурсів, як правило, без їхнього вилучення (наприклад, використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики та водного транспорту і риборозведення, рекреаційне використання територій тощо). Воно може бути загальним -- для задоволення життєво необхідних потреб людини, безоплатно, без закріплення за окремими особами і надання спеціальних дозволів; а також спеціальним - надання в користування, володіння або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Основні екологічні закони

Згідно з новими екологічними довідниками існує близько 40 різних екологічних законів, більшість яких має біоекологічний характер. Це правила природного історичного характеру (внутрішньо стійкі зв'язки природних явищ і процесів), які не мають винятків і не припускають альтернативних тлумачень. Прийнято вважати, що біології закони - це середньостатистичні прояви якихось причинно-зумовлених явищ і не адекватні законам фізики, математики чи хімії.

Потрібно наголосити, що всі закони важливі, вони детально описані в сучасних екологічних і біологічних довідниках. Але ми вважаємо за необхідне навести лише кілька з них для прикладу.

- Біогенетичний закон. Організм в індивідуальному розвитку (онтогенез) повторює (в скороченому і закономірно зміненому вигляді) історичний розвиток виду.

Закон внутрішнього врівноваження. Природна система має внутрішню енергію, речовину, інформацію і динамічні якості, пов'язані між собою настільки, що найменші зміни одного з цих факторів викликають відповідні зміни в інших.

Закон мінімуму (основний закон). Витривалість організму визначається найслабкішою ланкою екологічних проблем, тобто лімітуючим є той екологічний фактор, частка якого близька до необхідного організму чи екосистеми мінімуму, а подальше зниження цього фактора призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Закон відповідності умов середовища генетичній визначеності організму. Вид організму може існувати до того часу і настільки, наскільки його навколишнє середовище співпадає з генетичними можливостями пристосування цього виду до змін середовища. Докорінна перебудова природи небезпечна для нині існуючих видів, у тому числі й для самої людини.

Закон збіднення різнорідної живої речовини. Індивідуальна система, що перебуває в середовищі з рівнем організації нижчим, ніж рівні самої системи, приречена: поступово втрачаючи свою структуру, система через деякий час зникне з середовища.

Страницы: 1, 2, 3