Незважаючи на масштаби поширення радіоактивного забруднення, керівник секції безпеки МАГАТЕ пані Анелі Сало, оцінюючи положення в цілому заявила: “За винятком постраждалих районів на території СРСР рівні зараження в даний час є досить низькими, для того щоб вимагати ретельного розгляду питання про тім, ли існує взагалі і при яких обставинах необхідність у вживанні захисних заходів по радіологічних причинах”.
Наслідкі аварії
Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання(це і є радіоактивність) за межі аварійного блоку ЧАЕС являв собою розтягнутий у часі процес, що складався з декількох стадій.
27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.
Фахівці розрахували сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів). Він склав 50 МКі, що приблизно відповідає 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії.
До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.
Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня(у північному, а з 29 квітня 1986 року протягом декількох днів(у південному напрямку (убік Києва).
Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по території БССР, УРСР, РСФСР, а також за межами Радянського Союзу.
Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС. У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих мілірентгена в годину.
Радіоактивному забрудненню значною мірою піддалися Гомельська і Могилевська області Білорусі, райони Київської і Житомирської областей УРСР, що примикають до 30-кілометрової зони коло ЧАЕС, частина Брянської області Росії. Ці території складають нині так називану зону твердого контролю. Усього ж у тім чи іншому ступені виявилися забрудненими радіонуклідами 11 областей СРСР, у яких проживає 17 мільйонів чоловік.
Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців після аварії і небезпеки вже не представляє. У перші хвилини після вибуху й утворення радіоактивної хмари найбільшу погрозу для здоров'я людей представляли ізотопи так званих шляхетних газів. Атмосферні умови, що склалися в районі ЧАЕС у момент аварії, сприяли тому, що радіоактивна хмара пройшла мимо м. Прип'яті і поступово розсіялася в атмосфері, утрачаючи свою активність. Надалі серйозну тривогу лікарів викликали коротко живучі радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131. Незважаючи на те, що період його напіврозпаду, а, отже, і нейтралізації загрозливих властивостей менш восьми доби, він має велику активність і небезпечний тим, що передається по харчових ланцюгах, швидко засвоюється людиною і накопичується в організмі. У зв'язку з цим вводилися обмеження на вживання деяких харчових продуктів (наприклад, молока), проводилася йодна профілактика. Крім того, всім, що знаходилися в найбільш небезпечній зоні пред'являлася вимога про обов'язкове використання респіраторів.
Після розпаду більшої частини радіоактивного йоду увагу радіохімиків і медиків залучив плутоній. Він не настільки радіоактивний, однак довго живучій. Його нагромадження навіть у малих дозах(небезпечно для легень.
У результаті досліджень з'ясувалося, що довжина зон з підвищеною концентрацією плутонію була незначної, а хімічні форми і розміри часток, у яких він виявився, легко затримувався респіраторами.
Наступною проблемою стали уже довго живучі ізотопи стронцію і цезію, особливо цезій-137. Їхня наявність на той чи іншій території сьогодні викликає необхідність проведення додаткових дезактиваційних робіт, а також визначає рішення питань реевакуації населення, його проживання у визначених районах, сільськогосподарських робіт режиму харчування людей і інших проблем.
Медичні аспекти аварії
Які ж медичні аспекти аварії?
Радіаційне випромінювання відбувається не тільки внаслідок яких-небудь неполадок у ядерних чи установках після вибуху атомних бомб. Усе живе на землі, так чи інакше є під впливом радіаційного тла. Він складається з двох складових: природного тла і так називаного техногенного, що є наслідком технічної діяльності людини. Природне тло формується за рахунок космічного випромінювання і процесів, що відбуваються в надрах землі. Техногенні джерела радіаційного тла формуються за рахунок медичних рентгенівських обстежень, перегляду телепередач, перебування в сучасних будинках, участі у виробничих процесах і інших факторах. У підсумку, кожен житель землі одержує в середньому в рік радіаційну дозу рівну 300-500 мілібер (мбер). Бер - одиниця опромінення еквівалентна 1 рентгену застосовується для оцінки небезпеки іонізуючого випромінювання для людини. Учені визначили, що клінічно визначаються незначні короткочасні зміни складу крові при опроміненні дозою 75 берів. Розглянемо, які дози можуть бути отримані при різних умовах, і яке їхня дія на людину. 0,5 мбер - щоденний тригодинний перегляд телевізора в плині року 100 мбер - фонове опромінення за рік 500 мбер - припустиме опромінення персоналу в нормальних умовах 3 бер ( 1 бер = 1000 мбер) - опромінення при рентгенографії зубів 5 бер - припустиме опромінення персоналу атомних станцій за рік 10 бер - припустиме аварійне опромінення населення (разове) 25 бер - припустиме опромінення персоналу (разове) 30 бер - опромінення при рентгеноскопії шлунка (місцеве) 75 бер - короткочасна незначна зміна складу крові 100 бер - нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби 450 бер - важкий ступінь променевої хвороби (гине 50% опромінених) 600-700 бер - однократно отримана доза вважається абсолютно смертельною.
Несприятливі наслідки опромінення можуть виникнути в двох випадках. Перше - у результаті короткочасного інтенсивного опромінення, і друге - як підсумок щодо тривалого опромінення малими дозами. На площадці Чорнобильської АЕС відбувся перший випадок, де частина персоналу, пожежні виявилися в зоні саме високого опромінення. У результаті в деяких з них виникла променева хвороба, у тому числі й у важкій формі. Як відомо, 28 чоловік померло від гострої променевої хвороби . З підозрою на діагноз гостра променева хвороба різного ступеня ваги був госпіталізований 237 чоловік. 4-я ступінь променевої хвороби був відзначений у 21 чоловік ( 20 з них умерли, один живий), 3-я ступінь - у 21 чоловік (7 умерли 14 - живі), 2 ступінь - у 53 чоловік (один умер 52 - живий), 1-я ступінь - у 50 чоловік ( усі живі). Серед населення 30-ти кілометрової зони й інших районів випадків захворювання гострою променевою хворобою не відзначалося. Але інтенсивне випромінювання обмежене в просторі. Досить видалитися від радіоактивного джерела буквально на лічені метри, як воно швидко зменшується.
При опроміненні малими дозами виникають ефекти, що виявляються лише в невеликої частини людей. Проте, потенційне збільшення росту ракових захворювань у районах найбільшого радіаційного забруднення, по розрахунках Міністерства охорони здоров'я оцінюється в 1 - 1,5%, а рівень негативних генетичних наслідків відповідно - 0,5%. Також прогнозувався рівень розвитку лейкемії в уражених районах.
Разом з опроміненням одержуваною людиною ззовні, радіонукліди можуть попадати в організм людини, наприклад з їжею, повітрям і ін. У цьому випадку говорять про внутрішнє опромінення. У нього свої особливості. Кожен радіонуклід поводиться по своєму, має свої крапки додатка. Наприклад при надходженні в організм радіоактивного йоду, 30% його накопичується в щитовидній залозі. Стронцій концентрується в кістах, цезій розподіляється рівномірно в м'язовій тканині. Крім нагромадження радіонуклідів в організмі, радіобіологією враховується період напіввиведення - час, за яке кількість радіоізотопу, що потрапив в організм, скорочується наполовину. Для цезію-137 цей період дорівнює 110 доби, а, наприклад, для йоду-131 - 7,5 доби. Радіаційну обстановку в Чорнобилеві в основному визначав цезій- 137. Але існували звичайно й інші, довго живучі радіонукліди, що попадали в організм людини.
Висновок
У результаті катастрофи на Чорнобильської АЕС було евакуйовано близько 116 тисяч чоловік із Прип'яті, Чорнобиля, більш 70 населених пунктів тридцятикілометрової зони, а також за її межами в Поліському районі Київської області. У 1990 і 1991 роках приймалися заходи для подальшого відселення людей із забруднених територій Київської і Житомирської областей, родин з дітьми і вагітними жінками насамперед, особливо з уже названого Поліських і Народичей Житомирської області. Усього за ці роки евакуйовано близько 130 тисяч чоловік, але на радіаційно - забруднених територіях, не вважаючи Києва (хоча він відноситься до зон забруднення), живе близько 1.8 мільйона чоловік, питома вага здорових у даних районах зменшився за ці роки з 50 до 20 відсотків.
Медичне обстеження пройшло все евакуйоване населення. Усі нужденні були госпіталізовані для проведення всебічного обстеження і при необхідності проходження курсу лікування. Дані про цих людей були поміщені в ЕОМ для подальшого контролю. Був складений регістр всіх облич, що так чи інакше могли відчути на собі вплив аварії на Чорнобильської АЕС. У нього усього ввійшло понад 660 тисяч чоловік...
660 тисяч чоловік що піддалися опроміненню, величезний матеріальний збиток був понесений країною під час ліквідації аварії. Така ціна злочинної недбалості ряду посадових осіб Чорнобильської АЕС. Їх судили, присудили до різних термінів позбавлення волі... Але чи можна оцінити збиток, нанесений аварією, нашій планеті? Чи можна оцінити всю згубність впливу радіації на величезні території? Як визначити збиток, нанесений усієї екосистемі району аварії? Лісу, води, земля - усі зробилося на довгі десятиліття непридатним до нормальної життєдіяльності. У районах уражених радіацією минулого відзначені випадки мутацій деяких видів тварин і рослин ... Це - Чорнобиль. Це важка спадщина для майбутніх поколінь ...
Література
1. “Чорнобиль: події й уроки” Під ред. Е. І. Ігнатенка, М., 1989
2. В. С. Губарєв “Заграва над Прип'яттю”, М., 1987
3. “Беларусь”, №4 (96:– А. Люцко “Парасткi надзеi i трывогi”
– “Дзесяць палынных гадоy”
4. Чорнобиль. Питання і відповіді. Довідник. М., 1990р.
5. Атомна енергетика. Історія і сучасність. М., Наука. 1991р.
Страницы: 1, 2, 3, 4
